Одержима

Не маловірна я, занадто вірю,
і віра та мене навік погубить.

О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!

... сам у сій пустелі пасе думок отари незчисленні.
Нема їм впину, а йому спочинку...

Менi сто раз вiд вас милiшi гади, бо в них таки, либонь, теплiша кров

О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!
всім дати щастя і нещасним бути,
нещасним, так, бо вічно одиноким.

Не проклинай, вертається прокляття на того, хто сказав його.

О, я вірю,
без краю вірю в тебе, сине божий,
та я не вірю в себе!

Хто міг би врятувать його самого
від самотини, від страшної слави?

все виглядала,
чи він хоч не подивиться на мене?
Не подивився і не обернувся...
Занадто вже буйна була надія!
Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!

(Пригнічена раптовою втомою, сідає під скелею і схиляється на камінь).

Чого ж се я слідом за ним блукаю?
Чого? Сама не знаю