Хвилі

Як він радіє, що бачить мене, - подумала Дораліс, вона відчула, що ця радість зігріла її.

Значить, він таки гнівався, подумала вона, інакше він би не був такий говіркий.

Так, - відповів Ганс, - стаю об’єктивним, принаймні поступово, і нам це потрібно, нам потрібно хоч трохи розсудливості, потрібно створити собі щось подібне до міщанських обставин життя, в які ми надійно вписалися. От ти перед цим зневажливо говорила про картопляну юшку, а я хочу сказати, що жодне життя, навіть найідеальніше, неможливе, коли в ньому хоча би пару годин на день не чути запаху картопляної юшки.

Та все це походить від того, - проголосив Ганс, з повчальним виглядом водячи у повітрі своєю люлькою, - що нам бракує якихось вужчих рамок, якоїсь зв’язаності, форми, форми, форми, ось воно, ось що робить нас вразливими й нерішучими. Не можна жити безмежністю. Ніхто не може безкінечно стояти й тримати когось іншого між небом і землею під місячним світлом. Тож нам слід упорядкувати наше життя, слід мати регулярні заняття, домашнє господарство, щоденну рутину, постійне свя­то робить нас хворими.