Цитаты из книги Бремя страстей

Тепер самотність була його єдиною розкішшю. ... Тут було забагато людей - провінціалів із тупуватими обличчями та іноземців, занурених у путівники; їхні огидні пики забруднювали вічні шедеври, їхня невгамовність порушувала невмирущий божественний спокій. Філіп пішов до іншої зали, де не було майже нікого, і стомлено сів на лавицю. Нерви були на межі. Йому не вдавалося викинути людей з голови. Іноді у "Ліннс і Седлі" вони справляли на нього таке ж враження, і він нажахано дивився, як маршируюють повз нього цілі шеренги людей; його лякала їхня бридкість і ницість, написана на чолі; їхні лиця спотворювалися від дріб'язкових бажань, і відчувалося, що на красі вони анітрохи не розуміються. Погляди у покупців були скрадливі, а підборіддя безвільні. Вони не здавалися грішними, просто ницими і вульгарними створіннями з примітивними жартами. Часом Філіп помічав, що роздивляється людей, шукаючи схожості з тваринами (він намагався цього не робити, адже така гра швидко перетворювалася на звичку), і всі вони скидалися на овець, коней, лисиць чи козлів. Дивлячись на людей, Кері сповнювався огидою.

Утім, зараз він, схоже, розгадав щось нове. Він уже давно, вагаючись, рухався у цьому напрямку, але тільки тепер усвідомив це і відчув себе на межі якогось відкриття. Він невиразно здогадувався, що є щось краще за реалізм, який він так обожнював; це, безсумнівно, не був знекровлений ідеалізм, який через свою слабкість віддалявся від життя. Тут була якась сила, зрілість, життя сприймалося з усією його вбогістю, потворністю і красою, злиденністю і героїзмом; це досі був реалізм, але реалізм на якихось нових висотах, який трансформував життя, осяявши його яскравішим світлом. Філіпові здавалося, що він чіткіше бачить речі, дивлячись на них суворим поглядом померлих кастильських шляхтичів; а жести святих, які спершу видалися дикими й спотвореними, набули таємного змісту. Однак він не знав, у чому цей зміст. Він нагадував послання, яке неодмінно потрібно отримати, але написане невідомою мовою, і його не вдається зрозуміти. Філіп завжди шукав сенс життя, і, схоже, ось він перед ним, проте нерозбірливий і нечіткий. Юнака це неабияк збентежило. Те, що здавалося йому істиною, змигнуло, наче спалах блискавки серед гір темної горобиної ночі. Кері, напевно, зрозумів, що людині не слід полишати своє життя напризволяще, довіряючи випадку, адже її воля могутня; він, напевно, зрозумів, що самоконтроль може бути так само пристрасним і рішучим, як приборкання пристрастей; він, напевно, зрозумів, що внутрішнє життя не менш різноманітне, барвисте й багате на враження, ніж життя того, хто завойовує королівства й відкриває незвідані землі.