The Book Thief

...у людей не таке серце, як у мене. Їхнє серце - лінія, а моє - круг, і я нескінченно встигаю бувати в потрібному місці в потрібний час. Як наслідок, я завжди бачу в людях найкраще і найгірше. Я бачу їхню красу і їхню потворність і постійно дивуюся, як те й інше можуть поєднуватись. Та все ж таки у людей є одна річ, якій я заздрю. Людям, як би там не було, вистачає здорового глузду, щоб померти.

А сніжка в обличчя — це, безсумнівно, бездоганний початок тривалої дружби.

Люди помічають колір дня лише на світанку і при заході сонця, а я добре знаю, що кожної секунди день пронизують міріади відтінків та інтонацій. Навіть одна година може містити в собі тисячі різних кольорів. Жовтих, як віск, забризканих крапельками кольору блакитного марева. Похмурих, як темрява.

Он сделал мне кое-что, этот мальчик. Всякий раз делает. Это единственный вред от него. Он наступает мне на  сердце. Он заставляет меня плакать.

The world is an ugly stew, she thought. It’s so ugly I can’t stand it.

It kills me sometimes, how people die.

‘I am stupid,’ Hans Hubermann told his foster daughter. ‘And kind. Which makes the biggest idiot in the world.

I’ve seen so many young men over the years who think they’re running at other young men. They are not. They’re running at me.

‘I’m sorry, Walter.’ Walter Kugler, Max’s friend from childhood, placed his hand on the Jew’s shoulder. ‘It could be worse.’ He looked his friend in his Jewish eyes. ‘I could be you.’

‘It’s pathetic – how a man can stand by and do nothing as a whole nation cleans out the garbage and makes itself great.’