Цитаты из книги Право на чари

Якби жінки були чоловіками, їм це вдавалося б краще

Він був дурнем - тим особливим типом дурня, якими бувають лише дуже розумні люди.

З погляду пересічних людей, вона загубилася. От тільки сама вона дивилася на справу інакше: сама вона знала, де перебуває - просто цього не знали інші.

У різних частинах континенту було чимало людей, які воліли робити гроші, не працюючи. Й оскільки музична індустрія в Дискосвіті ще не з'явилася, їм доводилося вдаватимь до старіших, більш традиційних форм бандитизму.

Як то кажуть, хто мало знає, багато чим ризикує, але це й наполовину не так небезпечно, як не знати нічого.

Бабуня знала, що серед юних відьом знову в моді мітли, але сама вона цим не захоплювалася. Неможливо мати поважний вигляд, розсікаючи повітря верхи на господарському причандаллі. До того ж це явно загрожувало застудою.

- Отже, побачивши тебе в капелюсі та плащі, всі розуміють, що ти відьма - і саме тому твоє чародійство працює? - припустила Еск. - Саме так, - підтвердила Бабуня. - Це називається головознавством.

У Вівцескельних горах відьми мали статус, подібний до того, яким в інших землях користувались черниці, збирачі податків та чистильники вигрібних ям. Тобто до них ставилися з повагою, інколи навіть із шаною, їм, як правило, аплодували за те, що вони робили справи, які, за логікою, мали бути зроблені - але ніхто не почувався зручно в їхній компанії.

Чародійство - воно як граблі, що лежать у високій траві.

Вона була відьмою. У Вівцескельних горах це було цілком прийнятним, і ніхто не говорив про відьом поганого слова. Принаймні, якщо хотів прокинутися вранці в тому ж тілі, в якому лягаю спати.

Це також і книга про міжстатеві стосунки - хоча, мабуть, не про взаємини в акробатично-атлетичному сенсі на зразок "порахуй ноги й поділи на два" (хіба що персонаж геть вийдуть з-під контролю автора, а вони можуть).

Некоторое время оба наслаждались ощущением странного тепла, вызванным мыслью, что они гораздо более невежественны, чем обыкновенные смертные, которым неведомы только самые заурядные вещи.

Повитуху звали матушка Ветровоск. Она была ведьмой. В Овцепикских горах этот вид деятельности считался вполне приемлемым занятием, и никто не мог сказать о ведьмах худого слова. Если хотел проснуться утром в том же обличье, в котором лег спать.

К тому времени как он добрался до горных лугов, она несколько освоилась. Это означало, что матушка научилась кое-как держаться на нем. Нужно лишь цепляться покрепче руками и коленями — при условии, что вы не возражаете против того, чтобы висеть вверх ногами.

Доведеться - проклянеш.

Вся справа була в тому, щоб лишатися розлюченою. Вона знала, що це — найважливіша умова розлюченості.

— Ні-ні-ні, це суперечить звичаям, ви повинні негайно піти. Дамам сюди не можна! — Я не дама, я відьма, — відповіла Бабуня.

У её клиентов водились денежки, что имело свои плюсы, но вместе с тем они платили ей уважением, а это валюта всегда была твердой как камень.

— Если я отсюда не выберусь, — звенящим голосом предупредила матушка, — у вас будут Неприятности. Шляпу мою хорошо разглядели? Голова появилась снова. — В том-то все и дело, — сказала она. — Ну, то есть мы тебя вытащим, а что потом? Нам кажется, что проще будет вроде как закопать эту яму. Как ты понимаешь, лично против тебя мы ничего не имеем.

— Гм, — начала голова. — Послушай, мамаша… — Я не мамаша, — рявкнула матушка. — И тем более не твоя, даже если у тебя когда-нибудь имелась таковая, в чем я сильно сомневаюсь. Будь я твоей мамашей, я бы убежала прочь еще до того, как ты появился на свет. — Это просто фигура речи, — с упреком заметила голова. — Злостное оскорбление, вот что это такое!