Песнь Алабамы

Влюбленные люди всегда выглядят непристойно.

Я растратила себя. Однако танец - это всё, что у меня есть в этом мире.

Мне было бы безразлично, если бы ты умерла, но я не вынесу, если ты выйдешь замуж за другого.

Все наши матери - викторианки.

Влюбленные всегда выглядят непристойно. Для тех, кто утратил любовь, смотреть на влюбленных - пытка, от которой они спешат избавиться, плюя в них или насмехаясь над ними.

Если бы ты знал, как сильно я люблю тебя в перерывах между приступами сарказма.

Что называется, вернулась к своим корням. Или сформулируем это более тревожно: впала в детство.

Я была слишком слаба, чтобы подчиниться.

...мне показалось, будто вместо примирения муж предлагает вновь начать мучить друг друга, и я тут же согласилась.

Писати - це для чоловіків, таке їхнє божисте право. А для жінок? Тільки бути вагітними, народжувати, глядіти дітей, якщо творчості недостатньо, аби зберегти своє ім'я.

Закохані люди завжди мають непристойний вигляд. I для тих, що втратили своє кохання, дивитися на закоханих, справжнісінька мука, тож вони або спльовують їм услiд, або кепкують із них.

― Ты больше не пьешь, нигде не появляешься, не дышишь...
― Я все еще замужем.

― Значит, вы солгали? Солгали, устраивая ему сцену?
― Да, солгала, как девяносто девять целых девяносто девять сотых процентов людей на этой планете.
― Скажем так, вы манипулировали супругом.
― Да, манипулировала, как девяносто девять целых девяносто восемь сотых процентов людей на земле.

Пьют ведь и для того, чтобы помнить, и для того, чтобы забыть. Две стороны одной медали, но медали не за отвагу, а за пережитые несчастья.

Чоловіки: вони частенько прозивають себе "змученими", і це так вишукано, так романтично звучить, аж видається ознакою їхнього вищого походження. А про нас, жінок, як тільки ми пускаємося берега, вони кажуть, що ми істерички, навіженки й що нас треба запроторити до божевільні.

Праця  - це і є мистецтво, хоч вам це здається профанацією, та це все-таки правда, сумна і гірка правда. Люба моя, нема ні краси, ні таланту, ні долі, є тільки оця жахлива, безнастанна праця, коли з тебе дзюрком цебенить піт, коли ти стогнеш, благаєш сама себе припинити цю муку, аж усе воно обертається врешті мистецтвом. За умови, що забудеш про дзеркало.

І чому ми так панькаємося з цими чоловіками, наче вони з кришталю?

Я була гарна. Принаймні так казали в ліцеї, та казали це ті телепні, на яких справляло враження моє ім'я, моя зухвалість і безсоромність. Сьогодні про вроду вже годі й балакати. Рідко трапляється, щоб хтось так пиячив, нічого не їв і не спав, усіляко зводив себе унівеч і мав гарний вигляд: змарніле тіло вже не може служити вітриною.

У моей собственной матери было шестеро детей ― по причине природного долга и умственной лени.