Гетьманський скарб

“Цей нарід, створений для рабства, ненавидить навіть тінь вольності. Нарід цей покірний, коли перебуває під гнітом, і своє власне рабське становище йому зовсім не здається поганим, навпаки, охоче зізнається в тому, що всі вони государеві холопи. Цар має повну владу над їхніми маєтками і життям. Навіть турки не виказують з такою гидотною покірністю свого приниження перед скіпетром своїх оттоманів. Росіяни по собі судять і про інші народи... Вельможі, хоча вони самі раби, з нестерпною гордістю поводяться з нижчими й простолюдинами, яких, звичайно, від зневаги до них, називають чорним народом.” Всі вони “...неосвічені, слабкі й тупі розумом, часом, пороззявлявши роти й повитріщавши очі, з таким подивом дивляться на іноземця, що й себе не пам'ятають від здивування”. “Вправи у вільних науках, як зайве утруднення для молоді, відкидають, філософію забороняють, астрономи збезчещені яко чародії...”

Зло — воно всесильне, якого б образу чи подоби не прибрало, добро ніколи не володіло світом, як і доброчинні люди також, доброчинність і не може привести їх до влади, всі володарі були жорстокі й користали товпу, і всі бунти також закінчувалися кров'ю і витискали з себе нагору найжорстокіших людей, люди чомусь найдужче запам'ятовують жорстокості, переповідають про них з осудом, але й з якимось захопленням, немовби аж затамованою заздрістю, що не їм вдалося пролити стільки крові, що вони не спроможні на таке. А те добро, більше чи менше, яке творили поодинокі можновладці, зовсім забуте, і забуті їхні імена. Ми пам'ятаємо тільки одного праведника, який робив добро та кликав до нього — Ісуса Христа, молимося за нього, клянемося його ім'ям, але ніхто не живе так, як заповів він. Хіба що ті, що не можуть самі вчинити кривд. Усі хочуть слави, всі хочуть, щоб їхні імена пам'ятали нащадки, а до того шлях один — насильство та кров. Обіцянки тими людьми добра для інших — то лише шлях до крові. Люди вдихають той запах одвіку, він оп'яняє їх, їм здається, що то запах свободи. Що більше крові, то більше свободи! Інших шляхів, окрім насильства, люди не знають. Навіть отакі — забиті та темні. Ну як мені зупинити їх? Якими словами? Сказати, що я знаю вас добрими батьками за святою кутею, богобоязливими мирянами, землеробами? Але тут немає батьків, мирян, землеробів. Тут — юрма. Один клич, одне слово отамана, призвідці — і смерть.