Я з Небесної Сотні

Помилок припускаються всі. Не можна прожити життя без помилок. Але можна припуститись однієї помилки, як упасти й піднятись, а ось шлях треба обирати дуже обачно. Якщо ти свідомо звертаєш не на ту стежку - тоді це біда... Є такі речі, яких за будь-яких умов робити не можна. А є такі, які неодмінно треба зробити.

Ми повинні поважати батьків, без цього ніяк. Якщо, звісно, ми хочемо, щоб і наші діти нас поважали...

... в серці здіймалася велика хвиля. Хвиля, що споконвіку кличе чоловіка до бою. Неначе тисячі тіней минулого, мільони наших предків постали з небуття, щоб закликати нас до смертельної битви. І хоч би як ми хотіли ухилитись, нашу долю вже визначено наперед. Нас кличе сама неминучість, бездонна прірва... І тут можна або піднестись над цією прірвою, або згинути в ній навік.

Що ж у нас таке коїться, якщо гинуть молоді хлопці?.. Що ж це за влада така, якщо вона проти свого ж народу воює? Якщо влада розстрілює невинних - як це назвати? І хто за це відповість, скажіть мені, люди добрі?

Що я міг зробити для всіх цих людей, яких відстрілювали, як безпритульних собак? Навіть тварин тепер ніхто не відстрілює, їх ловлять і забирають до спеціальних притулків. А людей - ось, будь ласка...

Мусимо зробити все можливе, щоб жоден із цих хлопців не загинув намарно. Нехай це тільки перший етап - так просто все не закінчиться, повірте! Попереду на нас чекають перемоги й поразки, але тих героїв, хто загинув сьогодні й перед цим, наш народ ніколи не забуде!

... ті, хто посилає спецназ проти населення, не можуть називатися урядом. До біса такий уряд! Нам така влада не потрібна. І ми їх викинемо під три чорти... Це справжня війна, хлопці. Справжня війна.

Якщо захистити дівчину для кожного - це норма, то чом би нам усім разом не захистити свою країну? Адже вона справді схожа на принцесу, яку побивають камінням. І справді така вродлива і горда...

... Пробач, що покинув тебе і віддав перевагу іншій. Пробач, що любов розірвала мені серце, і я обрав її, цю вічно юну красуню з таким щемким іменем Україна.
Уся Небесна Сотня обрала Україну.
Ми всі назавжди лишилися на зимовій бруківці, щоб для неї настала нова весна.

- ... Припустимо, ми скинемо цих, що при владі, а якщо прийдуть інші і виявляться ще гіршими?

• Не виявляться.
• Чому?
• А не посміють. Вони вже бачили, на що ми здатні. Що з нами не можна так, як з бидлом. А якщо посміють, то ми їм так вріжемо... У тому й річ: тепер ми знаємо, що в разі чого треба робити... Повір, Макс, рано чи пізно все налагодиться, ось побачиш!

Спочатку ми дивувалися, що люди на Майдані кажуть "Слава Україні!" не лише на мітингах, а і просто між собою. Використовують як привітання. Чи навіть як своєрідний пароль. Спершу незвично, а потім здається, що інакше й не можна. Дивно, але від цих двох коротких слів у серці чомусь прокидається гордість, відчуваєш єднання з усіма.

Тож ми з тобою, хлопче, виступили на боці світла, і назад дороги немає... Однозначно, ми всі - воїни світла, хоч і з вигляду не надто схожі. Тому що всі ми добровільно - добровільно, це дуже важливо! - пішли на цей крок. Вийшли стояти тут за весь народ.

... саме наш опір їх і спинив. Наша воля - і нічого іншого. Наша мужність, коли хочете! Якщо це таким словом називається, чого ж тут соромитись. Їх зупинило те, що ми не розбіглися. Ніхто не завагався.

Якщо довго нічого не відбувається, то до будь-якого, навіть найстрашнішого очікування звикаєш.

Якщо не ми, то хто? Хто піде за наш народ, коли зараз усі розбіжаться?

Чому ми змушені батракувати десь за кордоном, коли можна жити у себе вдома? Ніби ж і не дурні, і не ліниві, а все в нас виходить не як у людей. Поки при владі ці кровопивці, так і буде, кажу вам.

І вже сто років, відколи я на цій клятій війні. А завтра пісні закінчаться - і почнеться битва. І проллється кров, і жоден не захоче, щоб пролилася саме його. Але всі запитання потребують відповідей, тому кожен мусить для себе вирішити, до чого він справді готовий.

Хтось скаже, що ми просто пішаки в чиїхось темних іграх. Особливо легко так казати тим, хто сидить удома біля телека. Може, вони й мають слушність. Але теперішній Майдан виник саме тому, що постала межа поміж чорним і білим. Є ті, хто хоче змін, хоче жити у вільній європейській країні, де не крадуть вісімдесяти відсотків бюджету. І є ті, хто готовий зі зброєю в руках захищати безчесних злодіїв.

Тепер, коли я побачив усе на власні очі, я навіть відчув якусь гордість за свій народ. Я зрозумів, що це велика честь - бути в його лавах. Луна від слова "Батьківщина" повернулася до мене, і мене прошило усвідомлення того, як потребує вона, моя Україна, захисту. Що саме я можу і повинен простягти руку, щоб відвести від неї удар.