Здавалося, Гренуй навмання хапав флакон з тією чи іншою ароматичною есенцією, висмикував скляну затичку, підносив на секунду флакон до носа, потім вливав трішки з одного, капав з іншого, додавав із третього в лійку і так далі. До піпетки, пробірки, мензурки, ложечки й палички для помішування — начиння, без якого не обходиться жоден парфюмер, — Гренуй не доторкнувся ні разу. Складалося враження, що він просто грається, бовтається і хлюпається, мов дитина, яка варить із води, трави та багнюки щось неймовірно бридке, стверджуючи, що то суп. Справді як дитина, думав Бальдіні, він і вигляд має дитини, незважаючи на вузлуваті руки, на його порубцьоване обличчя та гулястий ніс старого чоловіка. Спочатку він видався мені старшим, ніж насправді, а тепер видається молодшим; він ніби двоїться чи троїться, як оті недоступні, незбагненні, вперті примітивні людці, котрі нібито невинно думають тільки про себе, хочуть усе на світі деспотичне підпорядкувати собі і котрі цілком можуть зробити це, якщо не приборкати їхню манію величності, не застосувати до них суворих виховних заходів і не привчити до дисциплінованого існування повноцінних людей. Отакий маленький фанатик сидів у цьому юнакові; з палючими очима він стояв за столом, забувши про все довкола, і, мабуть, уже не усвідомлював, що в майстерні є щось інше, окрім нього і цих флаконів, які він з моторною незграбністю підносив до лійки, аби змішати свою безглузду бурду, а потім категорично запевняти — та ще й вірити в це — що він виготував вишукані парфуми «Амур та Псіхея».