Цитаты из книги Танґо смерті

Як не стане мене з тобою, вкриють піски тіла, стрінемось там, де маки рікою, там, де їх тінь лягла.

Один–єдиний ангел, який заховався в жінці, може виправдати перебування у ній сотні чортів.

— Я її люблю. Не смійся. Любов — це знаєш що? Це така хвороба. Вона триває дуже коротко. А потім… потім уже настає симбіоз двох істот. Хтось пальма, а хтось ліана. Питання лише в тому, хто кого смокче.

Коли поетові бракне повітря, він помирає, а коли бракне свободи, він перетворюється на пророка.

"При зустрічі з левом найліпше і самому бути левом. Але з жінкою завше треба бути лисом."

— Я десь читав у Оскара Вайльда, що музика дарує нам наше власне минуле, про яке ми до цієї хвилини не підозрювали, змушуючи шкодувати про втрати, яких не було, і вчинки, за які ми не винні.

"Кожен великий чоловік має своїх учнів, і завше Юда пише його біографію"

Ніколи не беріть до рук книгу, в якій заходить сонце, бо то може бути ваше сонце...

Не вір жінці, вину і світлу місяця!

Наскільки легше було б людям помирати, якби вони знали, що їхня душа, втілившись в іншу особу, не втратила нічого зі своїх попередніх знань і почуттів.

«Не намагайтеся заглибитися у незглибиме».

І тоді сталося диво, бо диво завше підстерігає нас, і варто його чекати навіть у час найбільшої зневіри і найбільшого розпачу.

Наша душа - це музичний твір. ... Людська душа - окрема симфонія, період звучання якої триває не тільки від народження до смерті, а й довше, можливо, навіть вічно, треба лише міняти склад оркестру.

Справжній поет ніколи не зможе витлумачити жодного свого образу чи метафори. На це здатен лише графоман. Тому спиши усе на підсвідомість.

"Чи хтось може бути на сто відсотків певним, що він бодай трохи не жид?"

— Пане Сальомон, я хочу запитати, який задовгий у вас телефонічний дріт. — Досить довгий. — Але докладно, на метри, це потрібно для статистики. — Біля трьох метрів. — То можете на ньому повіситися!

«Пані Хомикова! Коли я на світанку чую ваш голос, то так, гейби я випив півлітра моцної кави і вже готовий іти тєжко працювати. Завдяки вам я на каві економлю, то дай вам Боже здоров’я, аби ви мене і з летаргійного сну збудили».

Незабаром визволителі почали визволяти львів'ян з їхніх помешкань і майна.

Ми, жінки, істоти делікатні… Нам важко вижити в побутових умовах, у клітках… Ми там марніємо і перетворюємося на квочок.

Мистецтво, як поганський бог, завше потре бує жертв.