Я люблю читати або ерудованих, або майстерних оповідачів. Прохаська читати мені не сподобалось, бо він нічим особливим не є: сухе казання досить тривіальних, неоригінальних і всім відомих фактів; навіть не роздуми автора про які-небудь цінності, а пусте прагнення заповнити простір мовчанки жвавою розповіддю про ніщо. Так говорять п'яні, перестрибуючи з однієі теми на іншу, кваплячись виплескати з себе всю недоладність історії, коли співбесідника вже нудить від розвою сюжетних ліній, кількості персонажей, фактів і несмачноі мови.

До того, як ознайомитися з цією книгою, я вже був знайомий з її автором (через інший твір), і був скептично налаштований вже перед початком.

Дійсно, чогось такого, що викликало би «Вау!», для мене в цій книзі не знайшлося. Лише інколи промовляв про себе «Гм…», ото й усе.

Думки, деякі - не стандартні, однак ніякого відкриття та одкровення. Таке дійсно можна слухати керуючи автомобілем, як аналог якомусь там FМ. Можна сказати, що я залишився байдужим… Ну добре. Нехай! Нейтральним - звучить гуманніше. ;)

З цієї книжечки у мене почалося знайомство з автором. Тепер у мене вона асоціюється з кружкою чаю, вовняною ковдрою і зимою.
Записи Тараса Прохаська вміщені у книзі , зачіпають дуже різні теми й проблеми, Унікальністю цього щоденника є те, що такі побутові речі як: якість питної води та її вплив на організм, запаси дров на зиму, засоби пересування зимою - перемежовуються з рефлексіями про вдячність Богові) міркуваннями про проблему людського вибору і не обраного тощо.
Етичні питання свободи та вибору це одна з центральних проблем, яку порушує Прохасько у своїй творчості. І вирішує він цю проблему досить своєрідно. Так, в одному зі своїх есеїв автор пише: "можливість вибору, яка вважається найвищим виявом людської свободи, насправді є найбільшою неволею кожної людини. Це пиреченість. "
В його розмірковуваннях про цей аспект людського буття, де кожен з нас «приречений» на вибір, він акцентує увагу в зовсім іншому ключі, а саме: реальність невибраного та її вплив на нас.

Він звертає увагу на те, що люди ігнорують зміни природи:

Раджу читати і насолоджуватися!

І чому я раніше нічого не чула про цю книжку і про Прохаська теж? Але ж пізно краще ніж ніколи)) Перечитавши все вищенаписано, складно сказати щось нове, та я всетаки спробую. Чудова зимова книга, хоча як на мене то скоріше різдвяна (саме такі почуття в мене викликала). Гори завжди тягнули до себе та мали більше спортивний інтерес, а тепер завдяки Прохаську хочу віддалений будиночок десь в Карпатах обов'язково з відкритим вогнем, келихом глінтвейну (ну не люблю я коньяк) і улюбленою книгою, хоча ні однієї буде замало десь з десяток)) Ну і наостанок раджу ну і все тут.

Чудова невеличка книжка, дуже добре читається, така собі збірочка міні-есеїв. Усі ці тексти Прохасько на початку століття читав на радіо у Франківську, мені ж ці тексти нагадували тексти з особистого блогу або з авторської колонки якогось онлайн видання.

Ці тексти ну дуже атмосферні. Вони так гарно написані, що ти реально сам поринаєш в усі ці історії. Разом з автором я відвідала гори, і його хатку, що топиться піччю, і відчула таймінг снігу, і багато чого іншого. Я так яскраво бачила усі ці картинки, ніколи у мене не було такого яскравого пірнання у текст, ніби це дійсно відбувається зі мною, а якщо й не відбувається, то я ніби дивлюсь фільм, знятий одним кадром.

У "НепрОстих" Прохаська така сама імерсивність, але там сюжет для мене був далекий, тут жеж сюжет дуже близький, бо цей сюжет - це життя. Комусь, можливо, книга не сподобається, бо пише автор про просте, але я люблю таке просте і справжнє життя. Тож я отримала страшенне задоволення від цієї збірочки і раджу її усім хто любить просту красу життя.