Мій тато став зіркою

Сьогодні ми прочитали, мабуть, найважчу, найтрагічнішу дитячу книгу з недитячою темою смерті... Наскільки важко дитині повірити, змиритися з тим, що вже нема й ніколи не буде найголовнішої людини в її житті... Що залишається донечці чи синочку? Спогади – теплі обійми, добра посмішка, сніжинки у волоссі, а ще – уявити, що відсьогодні тато – це зірка в небі. Зірку не завжди можна побачити крізь хмари, а ось заплющити очі і згадати тата можна завжди.

Так несправедливо обірвалося життя Героїв на Майдані, так жорстоко з кожним днем вже майже п’ять років рветься життя тисяч Героїв на війні... А як жити тим, для кого тато, брат, чоловік, син – це все, це увесь світ? Як втішитися їм? Як вони зможуть знов повірити в диво? Хто замінить їм найдорожче?

Так, час лікує, але для дітей та, особливо, для батьків ця біль – назавжди. Їм залишається тільки надія, що колись вони обов’язково зустрінуться... Можливо, зірками на небі...

Найбільш запам’ятався епізод, коли діти написали на піску слово „війна”, а потім стерли його, наче нічого й не було. Ось так – взяти і стерти. Чому ж не можна стерти реальну потвору-війну?..