Кармен

Прочитав цю новелу доволі спонтанно. Сидячи за комп'ютером, я не знав, чим зайнятися, тому вирішив пошукати для прочитання щось коротке. Випадково мені на очі попала назва цього твору. Таку ж саму назву має пісня одного бельгійського співака, яка деякий час вертілась в моїй голові. Тому не дивно, що мене зацікавила ця новела.
Противши "Кармен", я був задоволений, але не настільки, щоб поставити усі п'ять. Це, мабуть, тому, що мене вона не вразила так, щоб аж захопити, зачарувати, залишити якийсь глибокий слід. Так, погоджуюся, сюжет цікавий і динамічний, показано весь той колорит, притаманний для Іспанії та циган, і новела цікаво оформлена. Але... Це не в моєму смаку. Тому, на мою думку, "Кармен" залишила по собі лише такі враження, що швидко зникнуть через тиждень.

Та еще чертовка, эта Кармен. Вместе с Хосе мы то ведемся на ее непосредственным обещаниям, то хочется бросить ее наконец, проучить, но в следующий момент снова верим в ее чувства. И, как ни странно, Кармен умеет искренне любить. Она ни на минуту не отходит от раненого Хосе, ухаживает за ним, а так делает только действительно любящая женщина. Просто Кармен слишком своенравна и свободолюбива, она не хочет принадлежать лишь одному мужчине. Как она и сама говорит Хосе в конце, что я и тебя любила, и Лукаса любила, но, может, чуть меньше, чем тебя.
Остается только восхищаться мастерством Проспера Мериме, создавшего столь противоречивый образ.