Цитаты из книги Tontide linn

— Подобный оптимизм кажется мне непостижимым, — подал голос Енох. — Если мисс Королек где-то здесь, она представляет собой кусок льда.

Мистер Уайт поднял револьвер и начал стрелять. Он опустошил весь барабан.

Если даже такие изгои, как вы, не способны испытывать сострадание к другим людям, этому миру больше не на что надеяться.

Від сміху погане не стає гіршим так само, як воно не стає кращим від сліз. Це лише означає що ти людина.

Насправді гроші потрібні для того, щоб аніпулювати іншими й змушувати їх почуватися гіршими з тебе.

Видишь вон тот цветок в горшке на столе? Сейчас он зеленый, потому что его сохраняет лед. Но внутри он мертв. И как только лед растает, он потемнеет и превратится в коричневую жижу. Я как этот цветок.

Очень трудно быть человеком, от которого все ожидают окончательных решений.

Осуществление моей мечты совпало с воплощением моих самых жутких кошмаров.

— Прикоснись ко мне, — попросил я.
— Я не хочу тебя обжечь, — отозвалась она.
Но внезапный вихрь искр в моей груди сказал: Мне все равно,и я взял ее пальцы и провел ими по своей щеке. Мы оба ахнули. Ее пальцы были горячими, но я не отстранился. Я боялся, что она больше не захочет ко мне прикасаться.

A skull dislodged from the pile and clattered to the floor, where it rolled to a stop at my feet and stared up at me.

Hello, future, I thought.

I’d never ridden a horse. I was probably the only marginally rich kid in America who hadn’t. It wasn’t because I didn’t think horses were beautiful, majestic creatures, the pinnacle of animal creation, etc., etc.—it’s just that I didn’t believe any animal had the slightest interest in being mounted or ridden by a human being.

Just because they knew it was lost didn’t mean they knew how to let it go.

В какой-то момент ночи осторожный массаж мисс Королек превратился в нечто среднее между матчем по рукопашному бою и сеансом экзорцизма.

Хай навіть моє тіло й мерзло в нічному тумані, я цього не відчув. Хай у вухах ревіло море, та я не чув. Хай камінь на якому я сидів, був гострий і зазублений, мене це не турбувало. Усе навколо здавалося зайвим, існували тільки ми двоє.

Вона так довго зберігала відвагу перед лицем усіх цих подій, що ми стали сприймати це як належне. Але вона не була куленепробивною. Вона була людиною, нехай і дивною.

Мені важко було уявити, що хтось мав щось проти цих добродушних людей. Проте такі самі забобони змусили й дивних стати вигнанцями суспільства. Так все обернулося в цьому сумному світі.

Він нас боявся, і це більше ніж усе інше, змушувало мене боятися його. Бо страх робив його не передбачуваним.

Ще годину тому вони були сповненими життя тваринами. Їхні очі світилися розумом, тіла вигравали м'язами й випромінювали тепло. А тепер від втручання кількох шматків металу вони перетворилися на купи холодного м'яса. Ці горді сильні тварини, застрелені й покинуті на дорозі, мов сміття