Дом с витражом

Чудовий роман від польської письменниці з українським корінням. Жанна Слоньовська раніше мешкала у Львові, а на даний час живе і пише в Кракові. Саме про рідний для письменниці Львів цей роман.

В центрі роману долі чотирьох жінок на тлі історичних подій двадцятого століття. Історія Львова в цей період була багата на події. Він то переходив до Польщі, то до Совєтів, то до фашистської Німеччини, то нарешті став українським. Кожна з чотирьох жінок від прабабусі до правнучки пожила в своєму історичному періоді, який лишав сліди на долі кожної із них. Вони такі різні, хоч і пов’язані родинними зв’язками. Мешкали в одній квартирі, просто були сусідами. Якось не було у них спорідненості. Кожна із них не змогла реалізувати себе. Хтось хотів бути художницею, але батьки не дали, хтось хотів бути співачкою, але знову ж таки батьки наполягли на своєму. Це коло невдач змогли розірвати лише два нові покоління, власне головна героїня роману (правнучка) і її мати. Одна немов втілила мрію своєї бабці і стала оперною співачкою, інша стала художницею. Для втілення цього потрібно було лише наполягти і відстояти своє «я». Як Львів свого часу.

Львів постає у цій книзі реальним, на противагу іншим сучасним «львівським» книжкам (які мені надзвичайно подобаються) без аромату кави та «магії міста», без атмосферності. Він такий, який є. (Тут мені згадується лозунг із реклами, що є два Львови – один для туристів, інший для львів’ян). Тут точаться бої за незалежність, за можливість висловлювати свою думку (це я про кінець вісімдесятих та початок дев’яностих). Тут лунають постріли, вбивають мітингарів. Останній розділ роману про події 2014 року у Києві, про розстріл Майданівців. Тут просто немає слів…. Це потрібно прочитати.

Письменниця безмежно закохана у Львів. На все життя. До скону.
Вміє писати про Львів так, як ніхто не писав. Принаймі мені не зустрічались поки тексти про Львів написані так, наче це АВТОБІОГРФІЯ МІСТА і воно живе, дихаюче и любляче.

Але жінок, здається пані Жанна не любить. А може й чоловіків.
Не щадить нікого.
Або сама така нещасна, не склалося щось у житті наскільки, що вирішила свою тугу вилити на читача, поділитися?.

Смууууток, сірий туман, нещасні жінки...і найгріше немає Сонця у житті.
Всі підуть. Тільки вічне місто залишиться, як свідок.

Пронзительная грустная книга. В ней две трагедии: национального масштаба и семейного. Два сценария освобождения и становления: страны и девушки. История жизни женщин четырех поколений. То, что вначале кажется странностью, потом открывается как жизненная трагедия. Как легко матери разрушают жизни своих дочерей. И как легко дочери позволяют это делать. И только правнучка смогла освободиться от семейного трагического сценария.

И все это происходит на фоне исторически важных событий. У каждой женской истории своя эпоха. И каждая с ней тесно связана. И только старшая не пыталась бороться.

Львов. Он чудесен в этой книге. Впрочем, как и в реальности. С какой любовью автор его описывает, в какие закоулки заводит! Этот город пережил разные страны, каждая из которых его меняла и разрушала. Но он остается таким же прекрасным городом.

"У "Домі з вітражем" є багато історії, багато політики і багато любові" - сказала про свою книгу авторка. Але от я готова посперечатися. Багато історії, навіть занадто багато, побачила. Багато потітики - так, було. А от де ж любов ? Її я не побачила зовсім (ну, крім любові авторки до Львова)
.
Книга розповідає про 4х жінок однієї сім'ї. 4 покоління - прабабця, бабця, донька і внучка. Деякі з них відкрито ненавиділи одна одну (будучи дочкою і матір'ю, на хвилиночку), деякі просто жили своїм життям (хоч і коротким), а решта здавалося їх не стосується. Вони любили свою професію, свої політичні уподобання, деяких чоловіків, які проходили через їхнє життя, але ні одна з цих жінок ге любила своє дитя (може просто не вміла любити). Через це, я думаю, всі вони і залишилися нещасливими до кінця життя, адже як може почуватися щасливою та жінка, яка не реалізувалася саме як жінка-мати.
.
Щодо моїх нмоцій після прочитання, то їх просто немає. Було відчуття, що я повернулася в шкільні роки і читала підручник з історії. Все сухо, монотонно і без якогось сенсу. Ще й збивало те, що автор перестрибувала постійно через дисятиліття і місцями було не зрозуміло про яку саме епоху і героїню йдеться мова. .
Книга, на жаль,розчарувала, адже відгуки про неї були більш ніж схвальними.