Гуде в Латії дзвін віщовий
І гасло всім к війні дає,
Щоб всяк латинець був готовий
К війні, в яку їх злость веде.
Там крики, тут галас, там клепало,
Тісниться люд і все тріщало.
Війна в кровавих ризах тут;
За нею рани, смерть, увіччя,
Безбожність і безчоловіччя
Хвіст мантії її несуть.

Так вічной пам`яті бувало
У нас в Гетьманщині колись.
Так прсото військо шиковало,
Не знавши: стій, не шевелись;
Так славнії полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
В шапках, було, як мак, цвітуть,
Як грянуть, сотнями ударять,
Перед списи наставлять,
То мов мітлою все метуть.

О сон! з тобою забуваєм
Все горе і свою напасть;
Чрез тебе сили набираєм,
Без тебе ж мусили б пропасть.
Ти ослабівших укріпляєш,
В тюрмі невинних утішаєш,
Злодіїв снищами страшиш;
Влюблених ти докупи зводиш,
Злі замисли к добру приводиш,
Пропав — од кого ти біжиш

Вблизi тут був намет Серрана,
На сього Низ i наскакав;
Вiн тiлько що роздiгсь з каптана
I смачно по вечерi спав.
Низ шаблею мазнув по пупу,
Зад з головою сплющив вкупу,
Що iз Серрана вийшов рак;
Бо голова мiж нiг вплелася,
А задня вгору пiднялася;
Умер фигурно неборак!