Цитаты из книги Энеида

Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса:

Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах:
А те шепнула сука Геба...
Юноні взяв великий жах!

І що його покійний дядько,
Паріс, Пріамове дитятко,
Путивочку Венері дав.

Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав;

Еней був тяжко не по серцю
Юноні, - все її гнівив:
Здававсь гірчійший їй від перцю,
Ні в чім Юнони не просив:

Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насаджували повні,
І куди очі почухрав.

Не розглядівши, кажуть, броду Не лізь прожогом першим в воду, Бо щоб не насмішив людей.

Замечу кстати, не речами Питают войско, а харчами, И воин без вина — хомяк. А без прелестницы-злодейки, Без битой меченой копейки Нам воевать нельзя никак.

Другим ми часто пророкуєм, Як знахурі, чуже толкуєм, Собі ж шукаєм циганок.

Пішли, розвивши короговку І сльози молодьож лила; Хто жінку мав, сестру, ятровку, У інших милая була. Тогді найбільш нам допікає, Коли зла доля однімає, Що нам всього миліше єсть. За милу все терять готові: Клейноди, животи, обнови, Одна дороже милой - честь!

Хто не чув про моторного парубка Енея? А про Юнону, сучу дочку? Ото ж бо, знають всі, що це герої славнозвісної поеми Івана Котляревського "Енеїда". Правду кажучи, читала я цей твір без особливого захоплення, скоріше з програмного примусу. Але треба віддати належне Котляревському як класику української літератури, корифею українського театру. Єдина ремарка - набагато легше твір сприймається після попереднього ознайомлення з критикою.

Чого передо мной лукавиш, Не дівочка я в двадцять літ.

Так в армії колись велось: Коли влюбився чи програвся, То пуншту хлись — судьба поправся! Вєселлє в душу і влилось!

Жiнки! коли б ви бiльше їли, А менш пащиковать умiли, Були б в раю ви за сiє.

Мужича правда єсть колюча, А панська на всi боки гнуча,

Цікаво, що Котляревський в "Енеїді" жодного разу не згадує картоплі, хоч її за життя письменника почали культивувати на Україні. Досить швидко вона вийшла в число головних городніх культур. У "Салдацькому патреті" (1833), перелічуючи виставлені на ярмарку овочі, Квітка-Основ'яненко називає і "картохлі, що вже швидко хліб святий з світу божого зженуть".

Вблизі тут був намет Серрана, На сього Низ і наскакав; Він тілько що роздігсь з каптана І смачно по вечері спав. Низ шаблею мазнув по пупу, Зад з головою сплющив вкупу, Що із Серрана вийшов рак; Бо голова між ніг вплелася, А задня вгору піднялася; Умер фигурно неборак!