– Мистер Руквуд, мне надоели люди, считающие, что только они имеют право решать, что лучше или хуже для других. Я была замужем – и пять лет мне внушали: все, что позволяет мне чувствовать себя человеком, мне не нужно. Я обращалась к религии – к церкви Святого Пения в храме Света – все то же самое. Теперь у нас демократия, и мы будем голосовать. Не дуйтесь, у вас тоже есть право голоса.

– Тушеная индюшка и старые серии «Доктора Кто» – примерно так я представляю себе рай

-Она всегда так выглядит. Похоже на терновые ветки. Не хочу об этом говорить.
-Да, возможно, в моих мозгах ее еще нет, так что она не может знать обо мне все. Она добирается до мозга несколько недель. Мы пока на стадии знакомства.

Харпер не могла не вспомнить сказку о Синей Бороде. Она не вытерпела, пошла и заглянула в запретную комнату, которую ей не полагалось видеть. И нашла за запертой дверью не трупы, а позор.

Влюбился по уши. Всеми силами я старался вас избегать. Не видется с вами. Не только потому,что не хотел влюбляться. Я прекрасно знал,как сложно вам будет противостоять перед моими неотразимыми чарами.

-сделай одолжение,-сказал он.-Пожалуйста. Пообещай мне.
-Да,любимый. Что угодно. Ради тебя-все,что скажешь Джон.
-Живи,-сказал он.

Усе своє життя Гарпер мріяла опинитися у світі, який би існував за законами діснеєвських мюзиклів початку шістдесятих, де важливі події, такі як перший поцілунок чи завершення порядкування на кухні, супроводжувалися обов'язковим сплеском танців та пісень.

Ті, хто головує, завжди можуть виправдати жахливі вчинки прагненням до вищого блага...
Стає цілком морально робити те, що було би аморальним, якби це втнув звичайний смертний.

Цукор стає солодшим, коли ділишся ним з кимось.

Віддаєш комусь щастя - воно повертається сторицею. Воно вертається і вертається, наче ті хлібини й риби. Його неможливе зростання - то, певно, єдине диво, яке наука ніколи не зможе спростувати.

Ïй хотілось перечитати улюблені книжки й бодай ще раз відвідати найкращих друзів: Гаррі та Рона, Більбо та Ґендальфа, Ліщину та Кучму, Мері та Берта. Ïй кортіло ще хоча б раз ревма ревіти на самоті й узятися від сміху за живіт.

Дивина, скільки всього можуть сказати одне одному люди лише поглядом, не зронивши жодного слова.

Питання полягало в тому, чого дитина потребує від матері, і відповідь ïï була такою: пластирів від подряпин, колисковоï пісні, чогось солоденького після школи, трохи допомоги з домашнім завданням, теплих обіймів.

Коли ти когось негавидиш, цей хтось принаймні заслуговує на твою пристрасть.

Є щось жахливо несправедливе в тому, щоб померти посеред гарної історії, так і не дізнавшись,чим же все скінчилося. Звісно, якщо так подумати, то ми всі в певному сенсі завжди помираємо посеред гарної оповідки. Нашої власної. Чи наших дітей. Чи наших онуків. Смерть - то кепська справа для спраглих за оповідками.

Мутный свет блеснул на линзах очков, и Харпер впервые смогла рассмотреть его черты — худое, морщинистое лицо и седую бороду. «Дамблдор», — мелькнуло в голове.

Любов не згорає. Вона продовжує палати без упину

Більше ніж смерть, її жахала втрата власної гідності