Міф про спокушування Адама я витлумачую так. Адам - це ворожість до змін і марна ностальгія за невинністю тварин. Змій - це уява, здатність порівнювати, самосвідомість. Єва - це прийняття на себе людської відповідальності, потреби в прогресі і потреби керувати прогресом. Сад Едема - недосяжна мрія. Гріхопадіння - невідворотний proceccus еволюції. Бог із книги буття - персоніфікація Адамового обурення.

Зрілість - це не вік, а рівень пізнання самого себе.

Всі сучасні системи освіти, з їхнім ухилом у
технологію, занадто зосереджені на науці про мистецтво, тобто на історії, класифікації і поцінуванні мистецтва, і занадто мало на тому, як створюється особистістю артефакт, так, наче схеми, обговорювання, фотографування і фільмування ігор та фізичних вправ - адекватні замінники реальних речей.

Всі ми не можемо бути Леонардами, але ми того ж виду, що й він, адже геній - це лише один кінець шкали.

Існує спокуса розглядати артефакт як феномен, який найкраще можна зрозуміти тільки завдяки науковому аналізу і класифікації; звідси такі науки, як історія мистецтва і критика. Тут закорінена ілюзію, ніби все мистецтво охоплюється наукою, яка може описати його, оцінювати і розподіляти по категоріях; звідси сміховинна віра в те, що мистецтво, врешті-решт, дещо "нижче", ніж наука, так ніби природа - то дещо нижче, ніж натуральна історія.

Мистецтво - завжди комплекс над наукою Це комп'ютер над комп'ютерами... артефакт є насамперед тим, що могла створити тільки одна людина. Це твердження одного перед лицем усіх, а не твердження для всіх через одного.

Всі мистецтва схильні ставати наукою або ремеслом, однак посутня таємниця мистецтва в тому, що митець постійно перевищує всяке передбачення науки про мистецтво чи мистецького ремесла, і він ніколи не вкладається в науковий опис і оцінку того, що таке мистецтво і яке мистецтво добре, а яке погане.

Наш світ викидає мільйони на дослідження планет, де, як уже відомо, життя неможливе, а проте дозволяє, щоб над Землею нависали тучі смертельно небезпечної дурості.

Люди були одним цілим у стаді, одним цілим у місті, одним цілим у церкві, в політичній партії. Але тепер вони стають світом ізольованих індивідів. Старі зв'язки поступово щезають: зв'язки раси, спільної мови, спільного обряду, спільної історії. І це добре. Нині ми роз'єднуємося, щоб інтегруватися у єдино добру спільноту: одне людство.

Важливий не той факт, що ви щасливі, бо народились в одній з найкращих - найбагатших і наймогутніших - країн, а той, що інші нещасливі, бо не народились у ній. Ви не голодний індійський селянин, але могли ним бути. Якщо ви - не він, то це не підстава вітати себе, а привід для благодійних вчинків, для занепокоєності. Націоналізм більш доречний у мистецтві і культурі - не в політиці.

Кожному віку (століттю) властивий свій особливий ризик. Наш допускає, щоб півсвіту голодувало в буквальному розумінні, а дев'ять десятих його - голодувало освітньо.

Всі гріхи історії можна списати на нестачу шкіл. І нестача шкіл у наш власний час - найжахливіша в людській історії. Чим більше ми потребуємо рівності, тим більше прагнемо освіти; чим більше засобів комунікації, тим більше бачимо бажаного; чим більше ми отримуємо дозвілля, тим потрібніше, щоб нас навчили ним користуватись; і чим більше зростає населення, тим більше потрібно шкіл.

Майже вся наша освіта спрямована сьогодні на два результати: отримання багатства для держави та добування засобів існування для індивіда. Отже, мало дивного, що суспільство одержиме грішми, оскільки весь зміст освіти, схоже, показує, що така одержимість і нормальна, і бажана.

Ми прагнемо грошей, щоб купити те, чим добре суспільство забезпечило б нас безкоштовно, себто знання, розуміння і переживання; це значить читати про весь світ і подорожувати по всьому світу, а не йти по життю, не розуміючи більшості з того, що бачиш, і , отже, не бачачи більшості з того, на що дивишся. При бідності не так страшно, що помираєш з голоду, аніж те, що, помираючи з голоду, тупієш і стаєш бездіяльним.

Соціалізм має й інші міфи, наприклад, міф про шляхетність, притаманну праці. Але робітника, врешті-решт, експлуатує не капіталіст, а сама праця.

Соціалізм має власний міф про загробне життя, але не в гіпотетичному потойбічному світі, а в гіпотетичному майбутньому цього світу. Марксизм і ленінізм обидва проголошують і використовують ідею здатності до вдосконалення - і зловживають нею, виправдовуючи погані засоби доброю метою.

Соціалізм, при всій своїй ворожості до попередніх релігій, сам є релігією, і це найочевидніше доводиться його власною ненавистю до єресі, до критики, яка не вважає певні положення догми незаперечними твердженнями про реальність. Визнання догми стає головним доказом віри у вчення. Це веде до закам'яніння.