Город, в котором не ходят деньги

Для меня прослушивание этой аудиокниги было как сидеть возле костра и слушать/рассказывать страшные истории. Голос Кузьмы, такой, как будто он все еще с нами и сидит рядышком и рассказывает свою историю, такой живой и такой настоящий...
По поводу самой истории - начало было завораживающее и очень яркое - приунывшая девушка Алиса, которая получила билет в новую жизнь и решила им воспользоваться на свой страх и риск. Атмосфера типичного плацкарта, везущего в неизвестность, станция - такая, каких сотни и тысячи в моей стране, описанная такой, как есть, без прикрас, да и сам городок, в который попадает главная героиня - серый, забытый и забитый с такими же серыми людьми. Но со своей особенностью - здесь за всё нужно платить не деньгами, а действиями. Отличная затравочка, браво! Но вот дальше, после знакомства Алисы с Лешим - начался лютый бред, который крепчал с каждой страницей и дослушивала это все я уже через силу, преодолевая невероятное отвращение.
Однако стоит отдать должное автору - концовка мне таки понравилась - такая, какая и должна быть.

Последние два дня я занята достаточно бесполезным, но муторным делом. Сегодняшнюю ночь я решила скрасить аудиокнигой. Предыдущая книга Кузьмы - не шедевр, однако, понравилась, даже посмеялась. Помня это, решила попробовать послушать эту книгу. Начало очень даже ничего. Напоминало даже смесь "Алисы в стране чудес" (такой весьма реалистичной Алисы) и "Гарри Поттера" (ну, Хогвордский экспресс, все дела...), с интересом слушала, ждала почему-то глубоко моральной развязки от этой истории. Но чем дальше, тем больше книга превращалась в какое-то бредовое месиво: какие-то драки, кровь, убийства, маты. Фу, вообщем. Я уже и думать забыла о чем-то интересном, о том, что где-то там вначале была обычная девушка Алиса, попавшая в такой интересный мир, от которого я ждала чего угодно, но не такой прозаичности. Как в той фразе про жизнь и сказку. Вот и я думала, что в сказку попала, что замечательная книга попалась, с закосом под волшебный мир. До конца я так и не дослушала. Бред такой.
Вот так вот я хотела послушать чего-то легенькое, не напрягающее, потому что с аудиокнигами не очень дружу - мне надо или работать, или читать. Не могу вдумываться, а тут решила, что все равно легенькое, там смысла-то особого не будет. Но не такой ахинеи я ожидала. Не дочитала. Включаю музыку и работаю дальше. Долой аудиокниги на сегодня. Разочаровалась. А было так интересно вначале. А если б не предидущая понравившеяся книга Кузьмы, то я бы эту и не начала бы. И наоборот, если б начала с этой - не взялась бы за ту. Я, Побєда і Берлін тоже не назовешь литературой, но с ней можно отключиться от серьезных мыслей. А тут вообще мрак.

Кузьма то моя любов з давніх давен. ну не те шоб дуже давніх, але я тоді ще школу не закінчила, як вже ходила і наспівувала "шось зимно". так досі і наспівую.
як до людини до нього можна ставитись як завгодно і багато в чому я з ним не погоджуюсь навіть по його смерті. особливо по його смерті.
але як автор пісень, віршів та книг він де в чому неперевершений.
ця книга взагалі стала для мене відкриттям. це прям така фантастика, від якої я в захваті. можливо, в деякі моменти трохи намішано чорнухи, але не настільки, щоб кинути читати. або у моєму випадку - слухати. тільки слухати книгу треба саме у виконанні автора. це просто неймовірно, що є така можливість - чути Кузьму. адже пісні то пісні. а проза є проза. і коли слухаєш його голос, з його характерною вимовою та діалектом, з його інтонаціями та вібрацією, почуттям гумору, розумієш, шо Кузьма був чортів геній.

Дальше...

Кузьма это моя любовь с давних времен. ну не то чтобы очень древних, но я тогда еще школу не закончила, как уже ходила и напевала "шось зимно". так до сих пор и напеваю.
как к человеку к нему можно относиться как угодно и во многом я с ним не согласна даже после его смерти. особенно после его смерти.
но как автор песен, стихов и книг он во многом непревзойдённый.
эта книга вообще стала для меня открытием. это прям такая фантастика, от которой я в восторге. возможно, в некоторые моменты немного намешано чернухи, но не настолько, чтобы бросить читать. или в моем случае – слушать. только слушать книгу следует именно в исполнении автора. это просто невероятно, что есть такая возможность – слышать Кузьму. ведь песни это песни. а проза есть проза. и когда слушаешь его голос, с его характерным произношением и диалектом, с его интонациями и вибрацией, чувством юмора, понимаешь, что Кузьма был чертов гений.

СПОЙЛЕРИ

Прочитала три книги з чотирьох Кузьми. Як і було сказано не раз, ця оповідь дійсно разюче відрізняється від інших. Я люблю вірші Кузьменка, в мене є збірничок і я інколи їх читаю. Та проза мені ніяк не пішла. Це не мій стиль, жанр, сюжети. Хоча "Місто...", має ізюминку. Таку зморщену і не сильно велику, але таки має. Цікаво продуманий сюжет, в якомусь не 100% розумінні. Мені початок навіть досить сподобався і захопив. Потім звичайно почався треш і ад. За деяку оригінальність і політ думок в такому руслі я поставлю трійку, нейтральна оцінка, коли 4 забагато, а 2 таки замало.
Фантастична реальність, зона після вибуху АЕС в яку звозять усіх... виродків суспільства для експериментів. Але стався збій і у ту зону потряпляє Аліса. Тут немає грошей, тут платять діями. Пострибай, вимий підлогу волосям і все в такому дусі. Хіба ж не цікаво? Такий собі паралельний світ, який коло тебе, просто ти про це не знаєш. Вся цікавість книги, яка зачіплює тебе на гачок з початку, помалу розтає після зустрічі Аліси та Віталіка, або, як його кличуть майже усі - Лєшого. Тут треш і починається. Де була голова Аліси, коли вона пішла з вдуплю пяним мужиком до нього додому.... Хоча можливо це все радіація. Хто зна. Ще мене дуже цікавить... або я таки не уважно читала, вона ж таки не заплатила жінці за їжу, де, чому, як? Де розборки з цим? На початку книги на станції дідок викликав міліцію через пару хвилин, за порушення проплати квитка, а тут...
Якби я не читала цих оповідань, я би нічого не втратила. Але прочитавши, я теж нічого не втратила. Тому просто в мій список прочитаних потрапило щось, що нічого особливого з себе не представляє.
Ще мені сподобався самий кінець, на станції, старенькі та без памяті... цей кінець займає декілька рядків тексту, але несе в собі багато смислу. Я задоволена, що він саме такий. Все на своїх логічних (на скільки це звичайно можливо у цьому оповіданні) місцях.

Хто любить Дереша, Карпу і їх подібним читайте. А як на мене це все ж таки не моя література.

Цю книжку мені так захоплююче описали, що я дуже загорівся. Але потім здивувався, коли виявилося що це невеличка розповідь на 50 сторінок...

Сюжет зразу дуже емоційний, з перших сторінок починається якийсь двіж, зміна обстановки, події. Сама ідея "міста, в якому не ходять гроші" - шикарна. Щось на кшталт комунізму (я не фанат, но дуже нагадує). І взагалі, отакі сюжети, новинки, які відкривають щось хвилююче, незвідане - заставляють мене тут порівняти Кузьму зі Стівеном Кінгом: згадайте його сюжет "Долгая прогулка" і "Конец всей этой гадости".

Проте ця зацікавленіть та емоційність з читанням убавляється. Іноді з'являються банальні діалоги, непотрібні речі. Звичайно, Кузьма писав "просто для людей", як йому подобалось, тому в цьому він молодець.
Загалом в мене залишились позитивні ємоції від твору, хоча я очікував більшого.

Порада: якщо хочете насолодитися цією історією сповна - виділіть пару годин і прочитайте її цілком. В цьому випадку профіт буде максимальний.