Як і «Дитина-валіза», зовсім трішки не дотягує, аби стати стовідсотковим шедевром. Однак і без цього книга чудова.
Оповідається про життя 10-річної дівчинки у сиротинці — одна з моїх улюблених тем у дитячій літературі. Причому розповідь у Вілсон нетрадиційна, досить правдоподібна й від першої особи. А перша частина книжки — це взагалі відповіді дівчинки в анкеті. Мені особисто не вистачило докладності, перша думка, яка з’явилася після прочитання — «чому так мало?» Я розумію, що Вілсон розраховує на сучасних дітей, які багато не читають, і навіть такі тоненькі книжечки більшості із них не під силу. Однак все ж дуже б хотілося прочитати щось у подібному стилі більш розлоге, а то цю книжку я менш ніж за годину прочитав.
У Вілсон цікаві характери, неповторні. Мені особисто не вистачає більш глибшої їхньої проробленості, однак це ж книжка для дітей, де таке, мабуть, зайве на думку автора. У принципі, і з тих скупих рис, що пропонує Вілсон, можна скласти досить непогане уявлення про особистість героїні.
Трейсі Бікер — «важка» дитина, яку ніхто не хоче удочеряти (було дві спроби — обидві невдалі), у неї вже, як вона висловлюється, «минув товарний вік» і надії на нормальне всиновлення мало. Вона чекає доки по неї приїде її мама, яка просто чудова, але просто трішки зайнята. При цьому по-дитячому безпосередньо вона все одно хоче мати прийомну родину, «доки не повернеться мама». Вона тероризує весь сиротинець, але при цьому показується і її власна вразливість і слабкість. Вона каже, що ніколи не плаче, але в неї іноді буває алергія, від якої очі сльозяться. По ходу книжки складається враження, що алергія у неї буває дуже часто. Тобто персонаж дуже правдоподібний, живий і викликає співпереживання.
Мені не дуже сподобався образ письменниці у книзі (мабуть, це альтер его Вілсон), але й він досить реалістичний.
7 понравилось
