Вовчий місяць

Тут справді жив дивний народ. Ці люди могли місяцями стояти на морозі під кулями силовиків і йти проти зброї ненависної старої влади з бруківкою, віддаючи сотні життів, а потім спокійно сидіти перед телевізором, спостерігаючи, як до новго апарату приходять ті самі, а у політиці та суспільному житті змінюються лише назви. Сила будь-якої нації не в екстремізмі, а у послідовності й здатності доводити до кінця бодай щось. Тут терпіли до останнього, потім під гарячу руку масштабно й радикально, хапалися за все одразу, а далі сварилися, наче лебідь, щука та рак, грузнучи у болоті й кидаючи розпочате на півдорозі...

Наше суспільство як жодне інше полюбляє процес "очищення". Порочне від маківки до ноги, не вірячи у перспективу покращення, воно любить сам процес. Вочевидь, жага інквізиції закладена у ньому на генетичному рівні. Наче геблярний ніж ходить над рівною поверхнею дошки, деревина якої геть ховсім не придатна, адже у ній повно гудзів ті іржавих цвяхів. Проте усі вони заховані у товщі й притерті один до одного, а поверхня так відполірована дупами, що не одразу розбереш що й до чого. Та варто одному висунутись, як пекельна машина зносить голову, не аналізуючи, які причини призвели до цієї невідповідності, адже механізм не думає.