Жареные зелёные помидоры в кафе «Полустанок»

Появилось спонтанное решение впервые написать рецензию на книгу. Итак, в книге идёт речь о маленьком городке Полустанок, который расположен рядом с железной дорогой. О жителях данного городка, и их историях мы узнаём через рассказы страрушки миссис Трэдгуд своей новоиспеченной и более молодой подруге Эвелин Коуч, а также газетные Заметки и вставки историй от лица самого автора. Не буду вдаваться в подробности описания самого сюжета, напишу лишь о том, что книга поначалу не вызвала у меня никакого восторга. Просто обычные истории людей, но все ближе к концу книги я все больше ощущала такую лёгкость, солнечность, невесомость той атмосферы, тех чувств , которые передаются книгой. Это тяжело описать, она просто каким то образом внюбляет в себя, поднимает настроение, несмотря на то, что в книге много довольно много грустных событий, и серьезных проблем. Под конец книги я даже всплакнула, но это были слёзы с улыбкой на лице.

Я неодноразово намагалась прочитати цю книгу, проте кожного разу мене лякала велика кількість імен та дат за якими необхідно слідкувати та запам’ятовувати, до того ж такий незвичний спосіб оповіді.

А зараз, я сміливо можу сказати, що відчула себе частинкою сім’ї Тредгудів. Як тільки мені стає сумно, думками я повертаюсь до кафе «Зупинка» і смакую там смаженими зеленими помідорами від Сипсі та найсмачнішим у світі барбекю від Великого Джорджа.

За сусіднім столиком Рут, яка ніжно усміхається до синочка. Час від часу до неї підбігає Іджі, у якої в цей час проходить зустріч клубу «Маринований огірок». Спочатку вас можуть трохи налякати їх дивні, а іноді трохи моторошні жарти, але не судіть їх так одразу. Ви точно помітите, всі вони мають надзвичайно добре серце, але на відміну від більшості, не хизуються цим. Якщо наважитесь ще на хвильку відірватись від страви, помітите Смоукі Безлюдька, який тихенько спостерігає за найпривабливішою дівчиною в кафе.

Ви зустрінете в цій книзі безліч чуттєвих моментів, які неодмінно сколихнуть ваше серце. Отож, якщо не боїтесь насмішливих поглядів в метро через те, що ви постійно смієтесь, плачете або ж смакуєте лимонним тістечком, то неодмінно вирушайте у Вісл-Стоп. Там вам точно будуть раді, не зважаючи на расову приналежність, орієнтацію та віру.

На початку книги потрібно ставити попередження: не читати на голодний шлунок! Адже це найсмачніша книга, яку я читала, тут стільки смаків та запахів, що неодмінно захочеться і собі щось пожувати.

А ще це всесезонна книга! Вона одночасно: по-осінньому сумна, по-зимовому холодна, по-весняному обнадійлива та по-літньому тепла.

Евелін Кауч, яка зневірилась у собі та в світі вцілому, починає переосмислювати своє життя після щотижневої розмови з місіс Тредгуд у домі престарілих "Трояндова тераса". А далі це можна описати лише словами, що знаходяться ззаду на обкладинці:

Снова история маленького американского городка и живущих в нем людей. Они уезжают, возвращаются, влюбляются, женятся, умирают, рожают детей, ищут свое место в жизни...
Поскольку эту книгу я стала читать после "Дейзи Фей", которая мне не понравилась, то и от "Жареных зеленых помидоров" я не ожидала ничего хорошего, несмотря на все прекрасные отзывы. И действительно, вначале книга шла очень тяжело... Но постепенно я втянулась и даже стала получать удовольствие. Не могу сказать, что этот роман Фэнни Флегг стал одной из моей любимых книг, но, по крайней мере, я ни разу не пожалела, что прочитала его.