Щедрий вечір

Пусти брехню дрібну, наче мак, а виросте завбільшки з кулак!

І справді, у нас люди чиїсь гроші міряли, наче картоплю: і возами, і мішками, і мірками, і казанами, і горщиками. А про свої здебільшого казали так: дав бог копієчку, а чорт дірочку, та й попала божа копієчка в чортову дірочку.
Це ще добре, коли проривалась одна дірочка. Та, на жаль, тепер у людей було стільки надірявлено, що й мудрий не знав, як оберегти свої статки від нестатків...

І я теж, як свята, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. І як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами.
Я й досі впевнений, що холодноокість збіднює і світ, і душу навіть дуже розумним людям...

Чогось завжди отак виходить: гарного гриба ніяк не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Недарма казали люди, що він, поки попрощається з копійкою, двадцять разів оберне її у жмені...