Хто може відразу, після п'ятої сторінки зацікавити настільки, що залазиш в історію по самі вуха? Відповідь проста...Стівен Кінг. Я ще раз переконуюся наскільки він уміє тримати інтригу. Ти читаєш аж до середини книги, все чекаєш "коли" коли щось уже відбудеться. І потім БАМ, ти у такому вихорі подій, що хочеш повернутися назад, на кілька десятків сторінок, де була розмірена оповідка.
Історія розвивається навколо готелю "Оверлук", його жахливих секретів. Це місце дуже містичне, яке з невідомих причин переходило з рук одних власників до інших.
Стівен Кінг на початку книги знайомить з американською сім'єю - Джеком та Венді, які є батьками маленького семирічного хлопчика Денні. Їхній син має маленький секрет, якого сам до кінця не розуміє. Він у "снах", мареннях може бачити майбутнє, яке йому показує невідомий для нього Том, який існує тільки в його голові. Також, не усвідомлюючи, Денні може читати думки інших людей, але його це лякає. Тому він старається не використовувати це вміння.
"Дорослі завжди панікують, кожна їх можлива дія замулюється думками про наслідки, сумнівами, уявленнями про власний образ, почуттями любові і відповідальності. Кожен можливий вибір їм здається таким, що має недоліки, й інколи він не міг зрозуміти, чому ті недоліки є недоліками. Так усе це важко."
Джеку запропонували доглядати "Оверлук" у зимовий період, коли там немає відвідувачів, усі дороги через заметіль є непроїзними. І він, разом зі своєю сім'єю їдуть туди, через своє скрутне становище із грошима, щоб кілька місяців підтримувати його у хорошому стані до весни, коли знову у готель почнуть прибувати туристи. Керівник готелю розказав йому, що в минулому цей готель, у такий самий зимовий період доглядав інший чоловік із сім'єю. І через ряд невідомих причин, він убив усіх і потім себе. Говорять, що все через те, що цей доглядач налягав на чарку і це причина. Після цього ти вже розумієш, "Ааааааа... Потрібно тікати з цього місця. Тут щось нечисто". Але ж ні, Джеку потрібно дописати його п'єсу і це місце ідеально підходить для цього.
Денні у готелі познайомився із кухарем, який у діалозі з ним промовився, що це вміння він називає "сяйво", і в нього воно теж є. Хоча не таке сильне, як у малого. Денні розумів, що в цьому місці не можна залишатися. Але через любов до свого батька, щоб він міг завершити працю свого життя, щоб не почав знову робити "оте погане" (налягання на чарку), Денні вирішує нічого не робити, не говорити. Спочатку. Але як сказати батькам про його відчуття, сни і взагалі, те що він може читати думки.
"Кожні великі готелі мають свої скандали. Так само, як у кожнім великім готелі є привид. Чому? Та люди ж, збіса, прибувають і вибувають. Інколи хтось із них дуба дасть у своєму номері, інфаркт там, чи інсульт, чи щось на кшталт того. Готелі - місця забобонні. Ані тобі тринадцятого поверху чи кімнати під тринадцятим номером, ані дзеркал на зворотнім боці вхідних дверей, ніяких таких речей."
Ось так починається ця історія, моторошна, жорстока. Скажу чесно, у деякі моменти цього роману було страшно, загадково і як буває в Кінга - без розуміння, що відбувається. Впродовж книги ти переживаєш за героїв. Навіть за Джека, який ставить свої бажання, п'єсу та майбутню книгу на перевагу рідним. Просто так сталося, що він був слабкий, через колишню звичку випивати, поступово піддаючись жахливим "чарам" готелю і перестаючи думати раціонально. Так що відкриваємо таємниці...
"Сльози, що гоять, це ті самі сльози, які пригнічують і картають."
6 понравилось
