Хмари

А опріч того, нам треба у всьому ділить долю з своїм народом, починаючи хоч би от свити...

Старші й кажуть меншому: "Ми ж візьмемо воли, корови й хату, навіщо вони тобі здались? А ти собі візьми ступу". Дурень думає: "І нащо мені й справді ті воли та корови, той клопіт? Візьму лучче ступу; вона не їсть і не п'є"

Вона думала, що то якийсь цікавий французький роман, а то був Декарт

На городі квітки в'ються, а за мене хлопці б'ються

Його голова й борода були білі, неначи вишневий цвіт

Або ти, тату, їдь у ліс, а я зостанусь дома, або я, тату, зостанусь дома, а ти їдь у ліс

Або ти бери дві подушки, а я візьму перину з подушкою, або я візьму перину з подушкою, а ти бери дві подушки, - промовила Марта, не постерігаючи помилки свого язика

Дашкович думав, думав та під шум і лепетіння жіноче зовсім задумався і перелетів думкою в трансцендентальний світ філософії

Я думаю те, що тобі в голову не поміститься

Не діло нам голова, а ми голова ділу!

Фрази лились, зчіплювались, і він переливав з пустого в порожнє, говорячи те ж саме, тільки іншими словами

Нічого-те! Я люблю холодний чай, тільки не люблю холодних людей

Студент узяв єврейську книжку і розгорнув хто його зна і навіщо. Він зовсім не вмів читати по-єврейській і держав книжку догори ногами

А ваші німці - Гегелі, Канти, Шеллінги - все то єретики, все то легкодуми!

Попросту сказать, здох од печалі

На другій картині був намальований Кутузов з грудьми, так обвішаними стрічками й хрестами, що нігде було й курці клюнуть

Низький, товстий, з вузеньким лобом, з товстими губами й чорними очима, грек Калімері зовсім не нагадував героїв "Іліади"

Академія випускала тоді з семінарії професорів, котрі були темні, як темная ніч, і нічому не вчили, бо й самі нічого не тямили - тільки з горя горілку пили

Тільки небо та земля були такі чудові, як і за давніх часів; так само сяяли зорі на небі і в повітрі віяло теплом і пахло квітками й тополями... Тільки гори київські стояли так само, як і в той давній козацькій час; так само заглядали в широкий Дніпро, як за давніх минувших часів...

Все те він ніби бачив у своїй думці, доки перед вечором одного дня не побачив на високих горах Києва. Як забилось його среце, як він угледів високу лаврську дзвіницю з-за чорного бору!