Цитаты из книги Прислуга

Собираюсь ли я поверить всему плохому, что скажут обо мне дураки сегодня?

Отвага свойственна не всем поколениям.

Правило номер семь. Это последнее, Минни. Ты слышишь меня? Держи язык за зубами.

Мы, может, и не помним, чему нас учили, но уж поверьте, я достаточно детей вырастила и знаю точно: первая учительница — это важно.

Никто ничего не говорит, но мы все-таки умудряемся вести разговор.

Лесли Фуллербин выкатывает глаза так, что становится видно – там, где положено быть мозгу, у нее ничего нет.

Нет более сложной темы для писателя с Юга, чем чувство привязанности, возникающее между черными и белыми в неравноправном мире сегрегации. В силу неискренности, царящей в обществе, любые эмоции вызывают подозрения, и невозможно до конца понять - то, что происходит между двумя людьми, является искренним чувством, или просто жалостью, или проявлением прагматизма. - Хоуэлл Рэйнс

Всем известно, что белые и цветные - это не одно и то же. Но мы же все равно люди!

-Смотри-ка,она похудела немножко. -Всем рассказывает, что сбросила сорок фунтов. -Господь милостив. -Ага, осталось скинуть еще двести

Я не создаю проблем, Стюарт. Проблемы уже существуют.

She's sitting at the white kitchen table staring out the window with an ugly look on her face like her poor fancy life is just too hot a hell to live in.

I just hope she's an eater. Because I'm a cooker and that's why people hire me.

Справа ця непроста. Якщо намагатися привчити дитину ходити на горщик занадто рано, то просто знервуєш і її, і себе. Діти не здатні зрозуміти, що відбувається, й починають погано думати про себе.

Я квапилася до міс Ліфолт, але він усе сміявся, згадував, як я виховувала його в дитинстві. Як у нього вперше затерпла стопа й він сказав, що там лоскітно, а я пояснила, що його стопа просто заснула й хропе. І як порадила йому не пити кави, бо стане темношкірим. Він зізнався, що й досі не випив жодної чашки кави, а йому вже двадцять один. Завжди приємно бачити, що діти виросли порядними людьми.

Я слухала з широко розплющеними очима, нічого не розуміючи. У тьмяному освітленні її голос майже світився. Якби шоколад був звуком, це був би голос Константін. Якби спів був кольором, це був би колір цього шоколаду.

У неї стільки кущів азалії, що незабаром її дворик нагадуватиме той, що навесні у «Звіяних вітром». Я не люблю азалії, й уже, напевно, мені не подобається той фільм, бо в ньому зобразили рабство, наче велике щасливе чаювання.

От я й думаю, що в цьому є ризик, коли дозволяєш комусь іще виховувати власну дитинку.

Белые с незапамятных времен рассказывают про мысли цветных.

- Нормально. У вас нормально?
- Нормально.
- Ну и  нормально.