Цитаты из книги Соло для Соломії

Навесні небо зовсім інше. Як і літом, і зимою. У нього, як і в людей - чотири пори року, тільки в людини раз у житті - і весна, й літо, й осінь, і зима. А в неба - щороку зміна. Небо проживає всі наші літа і всі наші життя.

Думка— не вікно, всякий не заглєне.

Жіноча цікавість гостроока і гостродзьоба, у ста люстерках роздвоєна і потроєна, на дві а то й три сотні лиць, на сотні стежок насінням пліток посіяна. Вона мов той сірник, кинутий на сухий хмиз серед лісу та ще й в суху вітряну погоду.

- Я не сторож твоїй жінці, - відказала мама Марія. - А той чоловік, од якого жінка до гиншого йде, сам винен. Знаця - недолюбив, як належить. Не вберіг. Таково й виходить.

Особливо вражаючим виявом людяності, людськості  є ті моменти вибору добра, коли всі обставини світу та часу сприяють тому, щоби не бути добрим.

Щістя ни самогонка, пекти людину ни має.

Слово воно, звісно,не горобець,али й нелатка, щоб до діла пришивати.

Що судилося, того возом не об'їдеш, конем не обскачеш.

- Порятую я Стьопку твого, - сказала баба. - Нищастя з тими дівками, що самі не знати чого хочуть. А з замужніми - нищасниця ще більша.

• Любові, тітонько, - одказала Соломія. - Любові хочемо.
• Кажеш, любові? А хіба в тебе чоловіка нима? Хіба він тобі злецько щось робить, га?
• Ой, тітонько...
• Думати тре' було... Тоді, як заміжжя свербіло...
• Ой, тітонько...

А довкола неї усе більше світліло. Щось змінилося. Соломія це відчула й спинилася. Зі сходу з'явилися спочатку перші несміливі промені, а потім почало викочуватися велике жовтогаряче сонце, освітлюючи худорляву та ще по-своєму вродливу, схожу на птаху серед степу жінку. Сонце ще не було палючим, тому могло пригорнути її до себе.

Війна теж була жіночого роду.

Що таке час, час, який хочеться підігнати, змусити бігти, підстьобнути, перетворити у парубка, що поспішає до коханої, а він повзе, як старезна баба, котра задихано ледь переставляє ноги сільською вулицею, спираючись на костура, та раз-пораз іще й спиняється, аби перепочити...

Що таке час, час, який хочеться підігнати, змусити бігти, підстьобнути, перетворити у парубка, що поспішає до коханої, а він повзе, як старезна баба, котра задихано ледь переставляє ноги сільською вулицею, спираючись на костура, та раз-пораз іще й спиняється, аби перепочити...

вже краса не молоденької дівчини, що причаровує, наче око перший цвіт, не дівоцька сонячність, а дозрівання, стиглість молодої, вродливої і сильної жінки. Дзвеніли дозрілою силою ноги, лебеділи, набирали висоту руки, а легенька паволока диво-очей змінювалася такою виразністю, перед якою не міг встояти, не міг лишитися байдужим жоден чоловічий погляд. Вона ловила на собі ті погляди — спершу не вельми й помічала, та не помічати було неможливо

Нищастя з тими дівками, що самі не знати чого хочуть. А з замужніми — нищасниця щебільша

- Хіба за любов Бог карає？А якщо карає, то він несправедливий отець.

- Нищастя з тими дівками, що самі не знати чого хочуть. А з замужніми - нищастя ще більша.

• Любові, тітонько, - одказала Соломія. - Любові хочемо.

-Зорі - то душі янголів, які оберігають людину.

А моральний закон - це та частка духу, яка присутня в кожній людині та робить її душу безсмертною.