Непобедимый

Ширь, раскинувшаяся перед ним, была мертвой, как будто никогда не ступала сюда нога человека, как будто не эта планета поглотила корабль с экипажем в восемьдесят человек, корабль класса «Непобедимого», – огромный опытный космопроходец, способный в доли секунды развить мощность в миллиарды киловатт, преобразовать ее в энергетические поля, которые не пробьет никакое материальное тело, сконцентрировать в уничтожающее излучение с температурой звезд, способное обратить в прах горную цепь или высушить море. И все-таки он пропал здесь, этот могучий стальной организм, построенный на Земле, плод многовекового развития технологии, исчез непонятным образом, без следа, без сигнала SOS, словно растворился в рыжей однообразной пустыне.

— Очень интересно! — воскликнул вдруг Зорахан. — Из этого следует, что автоматы нужно строить совершенно иначе, чем мы это делаем, чтобы они были действительно универсальными: нужно исходить из маленьких элементарных кирпичиков, из псевдоклеток, которые будут взаимозаменяемы…
— Это не так уж ново, — усмехнулся Сакс, — именно по такому пути пошла эволюция живых форм, и не случайно. И то, что «туча» состоит из таких взаимозаменяемых элементов, тоже наверняка не случайно. Это вопрос материала: поврежденный макроавтомат требует частей, изготовить которые можно только имея высокоразвитую промышленность; система же, состоящая из пары кристаллов, или термисторов, или иных простых элементов, такая система может быть уничтожена, и ничего не случится — ее просто заменит одна из миллиарда аналогичных…

... ми теж, ми всі хочемо це знищити, але ж нікого цим не врятуємо. Регіс - планета безлюдна, людині на ній нічого шукати. Тож звідки ця запеклість? Адже це так, ніби тих убила буря чи землетрус. Не чийсь свідомий намір, не якась ворожа думка стала нам на шляху. Мертвий процес самоорганізації... То чи варто марнувати всі сили й енергію на її знищення тільки тому, що ми відразу сприйняли це за підступного ворога, який спочатку із засідки напав на «Кондора», а потім на нас? Скільки таких неймовірних, чужих для людського розуміння явищ може таїти в собі космос? Чи ж усюди ми маємо з'являтися з нищівною силою на бортах кораблів, аби знищити все те, що суперечить нашому розумінню? Як вони її назвали — некросфера, а отже й некроеволюція, еволюція мертвої матерії? Можливо, її рани могли б сказати більше, Регіс III була для них доступною, може, хотіли її колонізувати, коли тамтешні астрофізики передбачили перетворення Сонця на Нову... може, це була їхня остання надія.

" Яким смішним і шаленим водночас є це "завоювання за будь-яку ціну", це "героїчне зусилля людини", це бажання відомстити за смерть товаришів, котрі загинули, бо їх послали на смерть... Ми були просто необачними, надто повіривши у свої випромінювачі й датчики, тому вчинили помилки і пожинаємо плоди. Ми, лише ми є винними. Думав так, заплющивши під слабким світлом очі, які пекли, наче під повіками було повно піску. Людина (тієї миті розумів таке без слів) ще не піднялася на відповідну висоту, ще не заслужила на так гарно названу галактоцентричну позицію, яку прокламують віддавна; вона полягає не в тому, аби шукати лише подібних до себе й розуміти лише таких, а в тому, щоб не втручатися не у свої, не в людські справи. Підкорювати пустку - то чом би й ні, але не атакувати того, що існує, що протягом мільйонів років витворило свою власну, не залежну ні від кого й ні від чого, крім сил випромінювання і сил матеріальних, рівновагу існування, дієвого, активного існування, яке не краще, але й не гірше від існування білкових сполук, званих тваринами чи людьми. "