Цитаты из книги Тому, що ти є

... Бажання змінити світ на ліпше - хронічна хвороба юності, що передається через мудрі думки і тільки тим, хто вміє слухати та чути.

Жалість інколи перетворює нас на рабів і змушує йти на самопожертви.

Зазвичай, найважливіше залишається все одно недоказаним.

Накочує хвиля,а за нею друга і третя,вже навіть не сподіваєшся,що колись той буревій припиниться,бо насправді ти не капітан вишуканого суперсучасного лайнера,а лише мандрівник у ветхому дерев'яному човні.

Одружись,любий мін Пансо,заведи дітей,для цього ще зовсім не пізно.З тебе буде гарний батько.А я?Я-мов каліка,чужа серед своїх і чужа серед чужих.

Кохання інколи перетворюється на залежність,гірше від наркотичної,повір,і це навіть не боляче,це-смертельно.

Все видавалось паскудним,зовсім не таким,як малювала колись уява:він-рятівник зболених за допомогою віртуального володіння скальпелем та засвоєних знань.Тут люди помирали через недбало поставлений діагноз,невчасно або й недобросовісно зроблену операцію.Він не міг розірватися.Це перетворилося на війну з вітряками,яку неможливо виграти.А він далеко не Дон Кіхот.

Мудрих доля веде,дурних волочить

Ніколи не буває запіздно,навіть тоді,коли вже точно спізнилися...

За все в житті слід платити. І за жалість також, за слабкість, за розкіш.

Нічого в тому світі легко не дається. За все слід боротися - і за щастя, і за волю, і за кохання.

То камінь під гору, який я кочу, змушена котити, бо коли перестану, то він розчавить мене.

Осінь, пізня, солодко-гірка, як калина, що примерзла від перших морозів, як дивний спомин про те, що було чи могло б бути, якби...

А принци на "білих конях" , чи то пак кабріолетах, обирають зазвичай принцес, а коли попелюшок , то юних.

...всі бездомні пси між собою схожі, як нещасні люди - однаково нещасні.

Це щастя, коли починаєш чекати на його прихід вже зранку, хоча лише декілька хвилин минуло, як він пішов на роботу. Це щастя — так кохати, донині так кохати, коли тобі вже за сорок і зморшки не додають тобі краси, а для нього й досі ти — Єдина, Жадана, Музика його серця.

— Як мені без тебе жилося ці роки? Погано жилося, Квіточко. Тому що без Тебе…

— В Україні все буде гаразд. Ось побачите! — І Сашко радісно заусміхався сам до себе, і до Оксани, і до всіх, хто сидів чи стояв поруч. — Бо хтось там, — і хлопець тицьнув пальцем у небо, — пильно стереже її.

Що вища гілка, на якій сидить птаха, то вітер дужчий, і робити зайві рухи не годиться, бо можна впасти додолу, особливо коли крила маєш підрізані.

...бо, коли тобі здається, що ти йдеш линвою над проваллям, але йдеш не зупиняючись, з’являється хтось (рука Господня), яка несе тебе на собі, не дає впасти над тим місцем, де несподівано линва закінчується. Тільки треба вірити, вірити інколи і в людей, сотворених помислом Господнім. Буває і таке, що в душах зашкарублих, можливо випадково, прокидається саме ця Господня сутність, бо сотворені ми таки на подобу Божу…