Террор

К «Террору» я долго не могла подступиться во многом из-за внушительного объема, который неоправдан, как мне часто доводилось слышать.

Это история о морской экспедиции, которая выходит из-под контроля, потому что корабль вмерз в лёд. В итоге множество людей оказывается заложниками ограниченных запасов еды и топлива, холода и, что ещё более жутко, некого зла, из-за которого моряки начинают пропадать.

Это эпопея о том, как люди пытаются сохранять силу духа и оставаться людьми даже тогда, когда жизнь пытается сделать человека диким. Вторая половина романа показалась мне наиболее мощной в плане психологии героев, да и повествование стало более динамичным.

К слову об этом. Язык хоть и не очень сложный, но сама история настолько затянута, что читать становится тяжело. Но у этого есть и свой плюс - атмосфера нагнетается очень постепенно, чем сложно не проникнуться.

В итоге ставлю «Террору» твёрдую четверку за прекрасные сюжет и атмосферу.

Автор проделал большую работу по исследованию темы. Добавил мистики и мифологии.
Главная фишка романа - потрасающая атмосфера. Атмосфера холода, боли и страдания. Борьба за выживание во льдах в нечеловеческих условиях. Ужас перед природой, мистическим чудовищем, и тем, до чего может опустится сам человек. Повествование от лица многих героев, каждый в экстремальных условиях раскрывается по разному. Есть экранизация, в виде сериала с оценкой 7.2 на КиноПоиске, но сомневаюсь, что можно такую потрясающую атмосферу передать на экран. Но, думаю, все таки нужно посмотреть

"А ВОТ Я БЫ! Я БЫ СДЕЛАЛА ТО И ЭТО! И ВООБЩЕ! ЧТО ОНИ, НЕ ПОНИМАЮТ?!!!!" - негодовала я, сидя в уютной теплой квартире, попивая чаек, кофеек или винцо и читая ошеломительный роман Дэна Симмонса "Террор". Сегодня в рубрике #пятничныечтения я буду только хвалить эту интереснейшую историю, основанную на реальных событиях. Автор конечно дофантазировал многие и многие моменты, но от этого повествование только выиграло.
Итак, Арктика, вечный лед и дикий холод, корабли Великобритании, середина 19 века. Антураж впечатляющий, масштабный и, можно даже сказать, величественный!
Неспешное вдумчивое повествование позволяет поразмыслить над условностями, царившими в позапрошлом веке в военных кругах, среди джентльменов, и в поведении европейцев по отношению к другим народам. Доразмышлялась я до следующего.
Уважение чужих культур, а именно - взаимное уважение - основа мирной и вполне себе благополучной жизни, даже среди снегов и лютого холода.
Сбрасывать со счетов женщин - глупо и недальновидно, а очень часто - просто опасно.
Мужчины удивительны. Я конечно и до этого романа догадывалась, но сейчас как-то уверилась. Мужские смелость, отчаянность, честь, достоинство, терпение, мужество, азарт завораживают. Дорогие мужчины, пресловутое "первым делом самолеты" (долг) невероятно раздражает, особенно женщин, которые за вас переживают. Но! (Подумала тут же я) Именно мужские отвага, честолюбие и решительность двигают прогресс. Я действительно считаю, что многие вещи женщина не может сделать в силу пресловутых инстинктов самосохранения и материнства. Но! читаем выше это не повод зазнаваться и мнить себя хозяевами жизни.
P.S. Я прям очень рекомендую к прочтению, особенно зимними вечерами! Знаете, такой причудливый контраст - ужас, мороз, голод в книге, и уют, мандарины и тепло в жизни.
P.P.S. Пост получился как перед 23 февраля. Это случайность!

Так много уже написано про эту книгу отзывов, что вряд ли я что нового напишу. Я тогда просто попытаюсь передать свои личные субъективные ощущения от книги.

Все говорят, что от книги по-настоящему мерзнешь. Я специально взяла читать ее, когда выпал снег. Но, видимо, я не могу так реалистично существовать в книге, потому что совсем не замерзла. Наверняка я просто не могу представить, что значит, когда на улице 50 градусов мороза. Зато меня поразило другое: какая же эта книга красивая по своей картинке (у меня в голове). Простор, голубые, белые и черные тона, ледяные "горы" разных размеров. А еще понравилось неспешное смакование простых бытовых действий, как кто-то ест, идет с одного корабля на другой, одевается.

Книга читается нелегко, да и не хотелось прочесть ее быстро. Знаю, что чем толще книга, чем дольше ты с ней находишься, тем сильнее практически любая история западает в душу.

Я не люблю, а точнее - не стремлюсь читать фантастику, но мне показалось, что в этой книге фантастические события максимально гармонично вплетены в реальность.

И вот нельзя назвать эту книгу динамичной по событиям, нельзя назвать ее блокбастером, каким-то взрывом на литературной арене, однако есть в ней магия: и вся эта куча героев, и неспешность, и трагизм ситуации - все это тянет к себе, и хочется возвращаться в книгу.

Здорово, что эта книга не имеет пола, в том плане, что она может понравиться и мужчинам, и женщинам.

Ясно одно - это действительно большое событие в книжном мире! И книгу стоит прочесть всем!

Трудно мне пробираться сквозь морскую тематику. И эта попытка не оказалась исключением.
И хотя 99 процентов книжного времени на кораблях - это стояние в ледяных оковах, на отрывках где описание содержало морские термины или навигацию меня клонило в сон.
Еще одна особенность сюжета- пожирающая безысходность. Стоит замерцать лучику надежды на относительно хороший исход, как все накрывается еще более непроглядной тьмой.
Исключение составляет концовка - неожиданно, ничего не скажешь.
Еще порадовали исторические вкрапления, быт, нравы того времени. Но опять же, повторюсь - морская тема делала все не таким "вкусным"

По стилю, конечно, претензий нет. Отличная книга для своего читателя. Но не для меня.

Дэн Симмонс создал шедевр! Всем желающим (и не желающим) слушать в своем окружении я прожужжала все уши своим "Террором ")) Лучшее,что я прочитала за последнее время. Ощущение,что я прожила это путешествие вместе с героями, прочувствовала на собственном организме дикий холод в условиях бесконечной полярной ночи .Я мёрзла и голодала ,я отчаивались и надеялась ,кем-то восхищалась и кого-то ненавидела .Эта книга -не просто приключенческий роман ,эта книга о человеческом духе,о силе воли,о благородстве и подлости,настоящей дружбе и предательстве и немножко о любви . Сильная штука!Люблю!Обожаю!Рука мастера сотворила это произведение!

В 1845 году сэр Джон Франклин отправляется в экспедицию по освоению части Арктики на кораблях «Эребус» и «Террор». Однако вся экспедиция вместе с двумя кораблями и всеми членами экипажа бесследно исчезает...
⠀
«Террор» Дэна Симмонса рассказывает о том, что происходило с экспедицией с 1845 по 1848 год.
⠀
Корабли намертво застряли во льдах, а экипаж преследует какой-то зверь, который, кажется, наделен не звериным интеллектом.
⠀
Автор смешал историю, мистику и мифологию, и получилось нечто захватывающее и жуткое. Вся книга пропитана атмосферой морозного ужаса. Я читала летом, и мне все равно было холодно. На некоторых страницах пробирало до костей.
⠀
Я знала, что конец всех ждет не самый хороший, но часто забывала об этом вместе с не теряющими надежду героями. И от этого было еще страшнее.
⠀
Книга очень хорошо написана и вызывает море эмоций, но на мой взгляд Дэн Симмонс переборщил с мистикой и мифологией. Странный сверхъестественный зверь меня абсолютно не испугал. Самое страшное здесь — это беспроглядная мерзлота (нам холодно в -20, а там -60 — это обычная температура) и отвратительные поступки некоторых людей, по сравнению с которыми даже самые жуткие существа покажутся не такими уж и жуткими. Также навевают ужас здесь и описания, на которые автор не поскупился. Вы знали признаки поздней стадии цинги и как лучше разделывать труп, чтобы полакомиться человеченкой? Узнаете.
⠀
Во время чтения я не расставалась с картой и гуглом, сверяя маршрут кораблей и исторические факты и изучая виды льдов. Это было очень интересно.
⠀
Арктика кажется такой далекой, хотя находится рядом с нами. А по ощущениям — это нечто такое же фантастическое и неизведанное, как космос или морские глубины.
⠀
Хотя книга мне очень понравилась, не могу советовать ее всем и каждому. Однако если вы все-таки решите читать, рекомендую это делать зимой, чтобы было более атмосферно!
⠀
•••
⠀
Сериал я тоже посмотрела, и он оказался не хуже книги. Кое-что изменено, но в целом очень хорошо снят и так же захватывает.

Це одна з тих небагатьох книжок, читаючи яку, я постійно зверталась до різних сайтів, історичних архівів та міфології ескімосів лиш для того, щоб більше дізнатися, що саме є правдою, а що - фантазією автора. Так, Ден Сіммонс фантаст, проте саме ця книга написана на основі реальних подій.
Арктична експедиція сера Джона Франкліна, метою якої було дослідження Північно-Західного проходу, зникла в Арктиці. Але причина, події і наслідки зникнення до сьогодні остаточно не відомі. Лиш декілька знахідок мумій членів експедиції, та невелика кількість речей, яку наступні дослідники придбали у аборигенів-інуїтів.
Що я можу сказати про книгу? Відверто кажучи, читалась вона не легко. Самі уявіть безлюдні простори Арктики, мерзлі води навколо острова Баффін, пустеля зі снігу та льоду, де більшість часу темрява, і низька температура повітря. Також причиною не легкого читання були подробиці, які автор для себе визначив, як необхідні. Подробиці інколи настільки яскраво і жахливо описані, що моя бурхлива уява інколи не витримувала такого потоку жахів, болю, голоду та холоду.

Проте, не дивлячись на ці всі жахи (а роман власне є хоррор романом, навіть сам Стівен Кінг заявив, що ніхто інший, крім Сіммонса, як автора, не викликав у нього захопливого остраху), в книзі було досить цікаво дізнатися про тонкощі роботи на кораблі, тому що головною причиною усіх тих жахів були два кораблі Еребус та Терор (досить цікаво, але Еребус з давньогрецької - морок, пітьма, на честь грецького бога Ереба, і назва Терор з англійської terror - жах). Ці два флагмани британського флоту потрапили в пастку вічного холоду, та застрягли у міцних обіймах арктичного льоду. Почалася експедиція в 1845 році, за ідеєю  Джона Барроу (другого секретаря адміралтейства Британії),котрий мав бажання завершити дослідження Північно - Західного проходу в акваторії Арктики, та за можливістю знайти Полярне море. Він прискіпливо обирав серед видатних адміралів та британських військових моряків того, хто очолюватиме таку видатну експедицію. Із бажаних кандидатів дехто відмовився (Джеймс Кларк Росс дав обіцянку своїй дружині ніколи більше не виступати в експедиції по дослідженню Арктики, проте, це дещо інша історія), а дехто своєю кандидатурою викликав шквал суперечок (наприклад Джордж Бак). Очолювати експедицію не судилося також і Френсісу Крозьє, котрий мав нижчий ранг для бажаної операції та ірландське походження. Тому вибір був один - сер Джон Франклін.
Капітаном "Еребуса" був назначений командор Джеймс Фітцджеймс, а капітаном "Терору" - Френсіс Родон Мойра Крозьє.

Вся команда обох кораблів (129 чоловік, з них 24 офіцери та 105 матросів) була наповнена бажанням до нових відкриттів та впевненістю в успішній експедиції, не дивлячись на минулі експедиції, котрі були не надто вдалими.

Але арктичні умови та підступні води вплинули на розвиток подій, що в решті решт стали фатальними.
Це все історичні моменти, котрі не описані в книзі. Це радше невелика передмова до цієї рецензії.

Події в книзі в більшості вигадка автора (наскільки я можу судити, маючи змогу відшукати достовірну інформацію щодо експедиції). Проте це аніскільки не псує змісту книги.
Ден Сіммонс зміг передати всю атмосферу цієї подорожі, всі ті перешкоди, з якими боролися і офіцери, і звичайні моряки. Він вдало описав людську сутність в момент відчаю - зраду, заздрість, слабкість, силу духу, моральне виснаження та віру в Бога.
Та найбільше мені сподобалася саме містична основа книги. Сіммонс досить довго йшов до написання книги, і вивчав всі архіви, документи та розповіді дослідників, котрі до сих пір займаються пошуком загублених експедиції Франкліна. І він вдався також і до описання міфології аборигенів. В Арктиці, в північних широтах Канади, серед архіпелагу і досі проживають аборигени, канадські ескімоси, інуїти. Це етнічне населення, що в більшості своїй проживає саме на острові Баффін (Баффінова Земля). І вони, і як і всі корінні населення Північної та Південної Америки, мають власну історію щодо походження людини, богів та напівбогів. І їх міфологія та історія не менш цікава, ніж антична чи скандинавська.

І ось саме тут автор дуже вдало використав міфологію у своїй книзі. Серед усіх богів та напівбогів у інуїтів-ескімосів існує також легенда про духів, що не прив'язані до фізичного тіла. Їх називають "туурнгаіт" (або "туурнгак", "тунгак" в залежності від діалекту). Це злі повтори, переповнені люттю, що псують зброю та шкодять під час полювання, роблячи його невдалим. Але шамани інуітів навчилися боротися з ними за допомогою певних ритуалів та обрядів. Також деякі шамани мають здатність спіймати цю потвору, та керувати нею у боротьбі з іншою. Ось цей коротенький факт із міфології ескімосів і став основою для створення одного із персонажів книги "Терор". Це Туунбак - по опису схожий на полярного ведмедя, але має довгу морду та шию, і розміри значно більші, ніж у звичайного білого ведмедя. Він також абсолютно білий, навіть інколи здається, що він виростає з льоду та снігу, або навпаки зливається з цією безкінечною білизною довкола.
Читаючи про цю істоту я згадала книгу "Мобі Дік" Мелвілла, та величезного білого спермацетового кита (більш відомого як кашалот). Сам кит, якого так і прозвали Мобі Дік - був втіленням надзвичайної сили та люті, і до всього маючи абсолютно біле забарвлення він все ж таки жахав моряків і капітанів. Але чому? Білий колір, як писав Мелвіл, не завжди значить чистоту. Це не завжди ознака чогось доброго та світлого. Білий колір неодноразово фігурує у літературі як ознака невідомої сили. Як і Туунбак, так і Мобі Дік це два Левіафани в книгах, що до кінця не пізнані людиною, і людина тремтить від тієї біліючої величі. Це досить вдала алегорія, як на мене, адже ми всі звикли, що зазвичай чорний колір несе страхи, смерть, смуток... А тут величний білий, який і захоплює, і до смерті лякає, адже сам образ постає перед нами як щось нездоланне та вічне.

Я пробачаюсь за велику кількість слів і цю стіну тексту, та скажу відверто - я б могла ще довго розповідати про цю дивовижну книгу, тому що це не просто фантастичний роман з елементами жаху, а надзвичайно пізнавальна та потужна книга. Вона викликала у мене абсолютно різні емоції, і мені б хотілося відзначити доступність слів, які автор переніс на сторінки, що сприймаються легко і невимушено (за виключенням деяких подробиць, про які я написала вище, що змушували аж занадто хвилюватися та відкладати книгу). Але ж що ж то за книга, що не викликає емоцій і не чіпляє нутро?

Я раджу до читання цей роман. Він рейтингу 18+, хоча ніде цього не вказано

М-да... Что сказать? В этой книге собрано почти все, что я не люблю в книгах (много суровых мужиков; экспедиии; лишения; голод-холод; кроваво-медицинско-людоедские подробности; фантастический компонент на фоне реальных событий; практически нет любви)!
Пожалуй, единственным плюсом книги до ее прочтения можно было назвать ее толщину! Но! Эта книга потрясающая! И чем дальше я читала, тем больше она мне нравилась! Последние главы дочитывала запоем - так хотелось узнать, чем же все закончится! И знаете, конец меня не разочаровал!