Зачарована Десна

Настолько ярко автор все описал, что я как будто побывал в его детстве и видел все своими глазами. И самое главное, что не скучно было все это читать. Возможно потому, что книга небольшая, а возможно и потому, что автор умело рассказывал даже о мелочах, и оттого повествование не казалось затянутым. И персонажи все красочно описаны. Прабабушка писателя мне больше всех понравилась. Вообще настолько хорошо прописаны характеры людей, быт, события и сама жизнь того времени, что ни один человек не проживший это, не смог бы так выразительно и детально все это описать. В принципе, даже большинство из тех, кто прожил сам все это, тоже не смог бы настолько насыщено это передать. Стоит самому сесть и попробовать написать что-нибудь о своей жизни и сразу станет понятно, что у данного автора талант. Потому что далеко не каждый сможет написать так, чтобы читающий почувствовал, что и сам все это пережил. Далеко не каждый вообще сможет что-то написать, чтобы хотя бы кому-то хотелось это читать. Хотя в школе мне бы это произведение показалось очень скучным. Не для школьной програмы подобное. В таком возрасте мало кто сможет оценить прелесть исторической рутины.
Оценка 9 из 10

Те відчуття, коли тобі книга ніби сподобалася, а ніби й не дуже...

Так, це історія, яка приємно читається. Довженко пише класно, але для мене це було трохи нуднувато.
Цікавими були думки малого Сашка (тобто, звичайно, самого автора, адже це автобіографічна повість). Його дитяча безпосредність і не затуманені злобою очі допомагали побачити в цьому світі те, чого вже не помічають дорослі. І мні було приємно відкривати цей великий і неосяжний світ иазом із ним.

Але тут немає майже ніяких подій, сюжет, в принципі, теж відсутній. Але читається приємно.

Сподіваюся, що "Україна в огні" мене більше захопить.

Безумовно, хрестоматійний твір "Зачарована Десна" не може бути поганим за своїм визначенням. Хоча... Ні, не подумайте, нічого поганого не скажу в адресу цього твору. Хоча є декілька програмних творів, які просто не вражають. Проте "Десна" тим-то від них і відрізняється.

Знаєте, буває надзвичайно важко критикувати такі теплі, часом смішні твори, які настільки прославлені, що чужа критика їм вже явно ні до чого. Мільйони читачів – красномовніше слів. І дійсно, хіба зможе занепаплюжити моя сумнівна рецензія всім відомий твір? Проте досить. Довженко у творі пов'язує все своє життя з річкою, з великою для нього маленького Десною, якою час від часу гуляють леви, пролітає ворона-чарівниця, прабабця лає його й світ... Повість складена з маленьких уривків-спогадів, які стрибають, як сонячні зайчики.

Я завжди любив такі близькі кожному, по-родинному теплі твори. В них є своя атмосфера, аура, яку гріховно порушувати. Ти заливаєшся сміхом, адже це дитинство... Письменник повертає тебе у свої безтурботні часи, тому ти стаєш частиною його життя. “Зачарована Десна” – це величезне одкровення, таїна, у яку нас посвячує автор. Я не зміг зостатись байдужим, адже такий оптимістичний твір не може лишатися без уваги.

Проте лише на останніх сторінках відкривається істинний смисл: описати нещастя. І були нещасливими батьки Сашка, його дід і бабця, адже були вони народжені нерівними, без привілеїв, все життя працювали, а ви знаєте, що у матеріальному гине духовне. Це тихий голос проти нерівності, проти бідності, тихий голос, який одночасно й прославляє й зневажає.

Першими своїми реченнями ця повість влучила у самісіньке серце.

Це кіно. Короткометражний фільм у жовтуватих кольорах (щось накшталт старих світлин кольору сепії, але тепліше із ледве відчутними відтінками зеленої трави чи безмежного синього неба). Але розумієш це із часом. Вглядаєшся в нього, в той фільм на сторінках книги, передивляєшся, намагаючись забрати з собою у пам‘яті щонайбільше реплік.

А колись ми проходили його у школі на уроках літератури, втім… хто читає ті домашні завдання, коли є так багато забавок, а ще й інтернет із його скороченними версіями творів? Твій час зайнятий «важливішими» справами або ти певен, що тобі не знадобиться саме ця література, або ти захоплюєшся іншим. Надолужиш пізніше. 

Отак я у шкільні роки губилась у інших інтересах і хоча література була одним із найулюбленіших предметів, цей твір пройшов повз мене. Я добре пам‘ятаю той урок, коли його бігло обговорювали за програмою і навіть пригадую колір парти за якою сиділа, але особисто я познайомлюсь з паном Довженком значно пізніше.

Це буде один із осінніх вечорів дорослого життя, коли я відкрию книгу і подумки перенесусь у своє дитинство. В моїх дитячих роках не було чумаків, ні косовиці, ні жнив, ні Десни, втім було щось таке, що було у Довженка і ще у багатьох-багатьох дітей. Фантазія? Якийсь уявний світ, що йде поруч із теперішнім?  Може собака Пірат? Хтозна. Однак, це «щось» невидимою ниткою зв‘язує тебе, читача, з твором і ти миттєво переносишся на берег власної зачарованої Десни.

По-перше, скільки тут образів і як досконало вони прописані! Дід, прабаба, мати, батько, вірний друг - Пірат, «фамільна» ворона… А мисливець, змальований очима качок!

По-друге, яка невидима межа між дитячим світосприйняттям і буденністю дорослих. Як геніально вона тут викрита!

Часом здається, що герой в силу своїх дитячих літ сам до кінця не усвідомлює, про що йдеться… Але розумієш ти, читач. Тебе викрито, людино: ти зрадила свою дитячу сутність. 

Читаючи Довженка, я уся перетворююсь на слух. 

Ці книжкові берега Десни — берега часу. І сторінки-хвилі, що віднесуть у безтурботне дитинство. Щоб згадавши його в черговий раз (своє чи малого Сашка), стати добрішим, почуватись невичерпно багатим і щедрим. Щоб не втратити щастя «бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

Я помню классе в шестом меня не впечатлила эта киноповесть. Я запомнила её как спокойное, скучноватое повествование, без особо ярких приключений. Обычное детство сельского мальчишки Сашки. Казалось бы, мне и моим одноклассникам наоборот должно было быть интересно, нам это было близко по духу, чем уже более взрослым, у которых отношение к детям иное - мол, «бігає он воно, оте паскудо мале, кропивою б його, щоб знало». Ан нет...
Сейчас возникают несколько иные ощущения: детство, возьми меня обратно, хочу снова стать тем «паскудою малою», хочу быть таким же беззаботным, наивным, но счастливым ребенком.
Как же мило там описывается детство Сашки! Куча родственников и каждый со своими тараканами - кто любит растения, кто разговаривать со всем живым и неживым, а кто проклинает всех и вся, что под руку попадется. Наивный Сашка, впечатлённый картиной Страшного суда, боялся стать грешником, попасть в ад и понести страшное наказание. С малых лет мальчишку приучали к труду, брали с собой на сенокос. Он хоть и маленький, но старался помогать чем мог. Какие жёсткие побоища за сено он наблюдал - в моём воображении все друг друга успешно прикончили, а потом вечерком мирно у костерка посиживали, Десну слушали.
А какое там шикарное половодье случилось у Десны - залило села дай боже -, и прям на Пасху. Кто людей спасает, кто вместо этого паски святит, потрясающий денек... А в обычные времена никто искупаться в реке не смел - нельзя!
Эх, как тоскливо становится от мысли, что моё детство и рядом не стояло с этим...

Я слушала в прекрасной начитке Егора Пчелкина!

Я уже читала эту повесть в далёком 5 классе, тогда она меня поразила: написано с душой о далёких и счастливых днях детства, о горячо любимых членах семьи, таких самобытных. Детство воспринимает все через свою особую призму, многое игнорируя и сглаживая, проблемы взрослых либо вовсе не замечаются, либо им не придается такое большое значение, ведь вокруг такой прекрасный мир и каждый день дарит новые приключения. А вот при перечитывании (переслушивании) отчётливо видны тяжёлые обстоятельства, в которых жила семья, бедность, необразованность, семейные конфликты, они лишь упоминаются, но и этого достаточно. Есть и упоминания домашнего насилия и насилия над животными, но ведь это автобиографическое произведение, оно так и было, не нужно это сглаживать, а просто порадоваться что теперь это осуждается.

Повествование не отличается стройностью и связностью. Это зарисовки из детства, часто перепрыгивающие, неполные, разрозненные, но ведь мы так и помним те далёкие времена, мазками. Автор все это связывает возвращаясь к дню написания, шутит о редактуре, даже оправдывает такой выбор вести диалог, как бы выходит за рамки книги. Но мне не понравились упоминания второй мировой, они показались слишком не к месту, словно добавленные искусственно.

Это такое идиллическое описание Украины и сельской жизни, с буйством трав, фруктов и овощей, прекрасной природой, большой семьёй, но через эту картину отчётливо проглядывает та страшная бедность и отчаяние, которые ребенку ещё не знакомы. Символично повествование заканчивается поступлением Саши в школу, на этом его беззаботное и радостное детство закончилось, он вступает на дорогу взросления. Отличное произведение, очень рекомендую!

В ті часи, коли ще люди були щасливими, зими холодними, літа з голодними комарами, а леви ходили по степах-була і Десна зачарованою. А на її березі жив хлопчик Сашко, якому ось тільки виповнилося 5 років. І всі добрі та погані чари він бачив на власні очі, і проніс їх через все своє життя.

Ще й коли ледь вступив в права 1900 рік, прості люди не знали про електрику, але їхні вечори були сповнені бесідами і страхом перед Богом. Чоловіки важко працювали, в сім'ях було багато дітей і ніхто ще не здогадувався що попереду 2 великих війни.

Надзвичайно тепла і весела повість, сповнена всіх кольорів дитинства та народним колоритом. Навіть довгі описи природи несуть в собі іскри щастя та ностальгії. А жахливі та страшні події оформлені в комічному світлі і їх хочеться перечитувати та цитувати. Без сумніву, це один з шедеврів класичної української літератури. Книга, яку обожнюють не залежно від віку. Ми її читали в чотирьох поколіннях, і вірю, що й майбутні покоління їх також любитимуть.