Модри камень

1946 рік. Тільки-но закінчилася Друга світова війна, ще відкриті всі рани, ще такий живий той біль, який відчувають усі, хто чекав і не дочекався. На душі у молодого Олеся Гончара, старшого сержанта, старшини мінометної батареї, лежить тягар усього пережитого протягом війни. Але він молодий, сповнений оптимізму, його серце прагне кохання. І саме про це - його твір.
Новела зовсім коротка. Тут - він і вона. Малесенький епізод, усього лиш випадкова зустріч на дорогах війни - а в душах молодого радянського солдата й словацької дівчини Терези розквітає перше трепетно-ніжне почуття. Почуття, якому не судилося зміцніти.
Війна - це завжди трагедія. Через трагедію цих двох молодих людей автор показує читачеві, як гине під гусеницями танків прекрасна любов. Як легко зруйнувати людське життя чудовиську, ім’я якого - війна.
Твір непростий, винесений на ЗНО й не до кінця зрозумілий сучасним старшокласникам. На мою думку, це не найкращий твір Олеся Гончара. Але ця новела однозначно варта читацької уваги.

Время чтения: 19 минут

Действие происходит зимой, в период второй мировой войны. Главная героиня Тереза и солдат "влюбляются", но судьба даёт им шанс встретиться только после войны на небесах.

Очень скучное и неинтересное повествование. Как для новеллы неплохо, а в общем такое себе. В любовь героев, как и в них самих не веришь. Плоские и слишком идеальные, а их называемая любовь лишь очередная страсть во время война, на фронте. Читается медленно и тягуче. Стиль автора совсем нудный до безумия. Герои никак не развиваются и это очень печалит. Произведений о войне много, но как для того кто это пережил более красочно передаётся война. В этом оно неповторимо.

Произведению поставила 3/5. Прочитать и забыть. Не советую, но если не жалко 20 минут, то можно и прочесть.

Удачного чтения!