Valse Mélancolique

Не можу слухати меланхолійної музики.
А вже найменше такої, що приваблює зразу душу ясними, до танцю визиваючими граціозними звуками, а відтак, зрікаючись їх незамінною, ллється лиш одною струєю смутку. Я розпалася тоді в чуття, і не можу опертися настроєві сумному, мов кремовий флер, якого позбутися мені не так легко. Зате, якпронесеться музика блиску, я подвійно живу.
Обнімала би тоді цілий світ, заявляючи далеко-широко, що музика грає!
І класичну музику люблю.
Навчила мене її розуміти й відчувати по мотивах одна з моїх товаришів, якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворееа музика.
Вона вічно шукала гармонії.
В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе й до природи...

Нас мешкало разом три товаришем.
Зразу лише дві. Одна склянка і я. Була вже майже укінченою артисткою і працювала саме над одним образом, який хотіла продати й поїхати до Італії, щоб побачити тамошню штуку та найти й собі дорогу до неї.
Мала двадцять і кілька років, була знімчена полька й брала своє заняття дуже поважно. Дражлива і химерна, коли малювала, була в щоденнім житті наймилішою людиною.
Тішилася великою симпатією межи своїми товаришами по заняттю, а навіть і самі професори, гострі подеколи до нікчемності супроти своїх учеників і учениць, любили її по-батьківськи і побили їй свої закиди й уваги в найлагідніший спосіб, щоб лиш не діткнути її. "Das schonste Gluckskind" (Найкраща улюблениця долі) називали її, а вона й сама не називала себе інакше, як - "Ich - das Gluckskind" (Я - улюблениця долі).
Я прилагоджувалась до матури (екзамену), бо хотіла бути учителькою.
Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба - і все інше, що лише можна було, забирала я в себе, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен. Маєтку я не мала, а життя вибагливе, мов молода дівчина, ждала свого.

кожен рух його був для мене потребою, його вид був мені потребою, голос його був для моєї душі потребою, його хиби й добрі сторони..
був мені потребою, щоб я стала викінченою і щоб багато дечого, що спало ще в мені, збудилося. мав стати сонцем для мене, щоб я розвинулася в його світлі й теплі вповні; мала ще іншою стати, не знаю вже якою там...
до того розцвіту моєї душі потребувала я лише кілька слів його любові, - ми ніколи не говорили про любов до себе... вона існувала між нами лише німою музикою... так, цвіт потребує не раз лише легкого подуву вітру до повного розвитку, без огляду на те, що пізніше настане; але він не вимовив їх. мав їх у душі, носив їх у голосі, носив в очах, але - не вимовив... і я шукала причини тої мовчанки, що мене вбивала, шукала... ні! шукаю її ще й тепер - і не можу її віднайти!