Дівчина з ведмедиком

Нема нічого неможливого в цьому світі, де тільки неможливе можливим буває.

Треба зненавидіти все правдоподібне, бо воно тільки подібне на правду, але не є правда.

Я волітиму краще неподібного: за неправдоподібне!

Пожне бурю не той, що сіє вітри, а той, хто змагається їх не пустити!

Повірте моїй життьовій досвідченості... Ви посміхаєтесь, бо знаєте, що мені життьового досвіду саме й бракує. Але, не мавши його, я можу давати ще не спростовані життям поради...

Ви не пережили якогось глибшого захоплення і тому не призвичаїлись ставитись серйозно до несерйозних речей і не знаєте того, що коли поставитись знов таки несерйозно до справ, нібито серйозних і важливих, то легко розкрити їхню химерну й невірну суть.

Люди взагалі страждають тому, що їх мучать примари нездійснених фантомів.

- Я бачу, що вас, Іполіте Михайловичу, ніколи, на жаль, не цікавили непотрібні речі. Отже, признайтеся, ви ніколи не збирали поштових марок, трамвайних використаних квитків, або ж цукеркових папірців? Ніколи?

- Ніколи!

- Навіть за дитячих років?

- Навіть за дитячих років…

- Ну ось!.. А тепер ви страждаєте; вам отруюють життя незібрані папірці.

- Так! Вам бракує образів, ідей, слів, обріїв. В хімії це важливіше, ніж деінде. Ви, певно, нічого не читаєте, окрім фахової літератури, а проте, коли у вас уперше з*явилася думка за наукову діяльність, вам треба було почати читати що завгодно і якомога більше, тільки не зі свого фаху.

Поетові не потрібні книжки. Він носить у середині себе в потенції можливість усіх книжок усього світу.

Слова і загадки іхнього поєднання завжди мене лякали. Я завжди ставився до слів підозріло і з сумнівом, як до істот жорстоких і небезпечних, двозначних і зрадливих. Слова вульгарні, нікчемні й двозначні. Вони готують зраду, вони скрізь підстерігають людину, чекають її напоготові, щоб заволодіти людиною і згубити її.