Оскар и Розовая дама

Она посмотрела на меня, взмахнула ресницами, и у меня возникло ощущение замедленной съемки: воздух стал воздушнее, тишина тише, я будто шел по воде, и все менялось по мере того, как я приближался к ее постели, освещенной невесть откуда падавшим светом.

Життя - таки дивний подарунок. Спершу ми перебільшуємо: вважаємо, що подароване нам життя вічне. Згодом ми ним легковажимо, нам здається, що воно пусте, надто коротке, ми майже готові позбутися його. Нарешті ми усвідомлюємо, що це не дарунок - а лише позика. Тоді ми намагаємося заслужити його.

- Ви хочете скахати, що "Життя" не має рішення?

• Я хочу сказати, що "Життя" має багато рішень, а тому - жодного.

- Вони мене бояться. Вони не зважуються розмовляти зі мною. І що більше не зважуються, то більше мені здається, що я почвара. Чому я їх так тероризую? Невже я такий потворний? Від мене тхне? Я став ідіотом, не усвідомлюючи цього?

• Вони бояться не тебе, Оскаре. Вони бояться хвороби.
• Хвороба - це частина мене. Вони не повинні поводитись інакше через те, що я хворий. Чи вони можуть любити лише здорового Оскара?

- Чому Бог допускає, щоб ми хворіли. Або він недобрий. Або не дуже вигадливий.

• Оскаре, хвороба - як смерть. Це даність. Вона не є покаранням.
• Одразу видно, що Ви не хворі.

- Про що ж я йому напишу?

• Виклади свої думки. Ті, які не вислювлюєш; саме вони тиснуть, міцно вкорінюються, лягають тягарем, знерухомлюють тебе. Якщо ти мовчатимеш, то перетворишся на смердюче сміттєзвалище старих думок.

Лікарня - суперсимпатичне місце, де повно дорослих у гарному настрої, які голосно розмовляють, багато іграшок і рожевих пань, які хочуть гратися з дітьми, а також друзів, які завжди готові прийти на допомогу. Коротше кажучи, лікарня - це рай, якщо ти належиш до хворих, які радують.

Нужно каждый день смотреть на мир, будто видишь его в первый раз

Si tu dis "mourir" dans un hôpital, personne n'entend.

Жизнь — странный дар. Вначале мы его переоцениваем: думаем, что получили в вечное пользование. Затем недооцениваем, находя жизнь слишком короткой и несовершенной, и чуть ли не готовы от нее отказаться. Наконец, осознаем, что это был вовсе не дар, а только кредит. И тогда пытаемся его заслужить.