Шёлк

Якщо йому так кортить туди податися, я можу тільки переконати його, що він зобов’язаний повернутися.

Якось увечері Елен спитала його:
– Що це таке?
– Це вольєра.
– Вольєра?
– Так.
– А для чого вона потрібна?
Ерве Жонкур не зводив очей зі своїх креслень.
– Спочатку ти заповниш її птахами, а потім, коли настане щасливий день, відчиниш дверцята і будеш стежити, як вони відлітають.

У темряві було так легко кохати її – та й не кохати теж.

«Повертайтеся, або я помру».
Ерве Жонкур сховав аркушик до внутрішньої кишені свого сюртука.
– Дякую.
Він уклонився, підійшов до дверей та зупинився, щоб покласти кілька банкнот на столик.
– Забудьте про це.
Ерве Жонкур здивовано обернувся.
– Я маю на увазі не гроші, а ту жінку. Забудьте. Вона не помре, і ви це знаєте.

чоловіки на Сході віддячували своїм коханим за вірність, даруючи їм не прикраси, а витончених, найкрасивіших птахів.

– Який він, кінець світу? – спитав Бальдаб’ю.
– Він невидимий.

Все мы великолепны, и все мы отвратительны.