Цитаты из книги Fahrenheit 451

"— А що далі? Чи допоможуть нам книжки?
— Тільки за умови, що буде третя необхідна для вас річ. Перша, як я вже згадував, — це якість наших знань. Друга — дозвілля, щоб засвоїти ці знання. А третя — право діяти на основі того, про що ми дізнались із взаємодії двох перших"

"— Так, дозвілля нам вистачає. Однак чи є в нас час думати?"

"Вони показують пори на обличчі життя. Тим, хто прагне спокою, хотілося б бачити лише воскові лиця, без про, безволосі й невиразні"

"Справжні письменники тісно пов'язані з життям"

"Книжки — лише одне із вмістилищ, де ми зберігаємо те, що боїмося забути"

"— Ви безнадійний романтик, — сказав Фабер. — Це було би смішно, якби не було так серйозно"

"У нас є все, щоб вважати себе щасливими, але ми нещасні"

"Я не можу розмовляти зі стінами — вони кричать на мене"

"А знаєте, книжки пахнуть мускатним горіхом чи ще якимись пахощами, завезеними із далеких країв"

"Вона перша, хто по-справжньому мені сподобався за багато років. Лише вона, одна з усіх, кого я пам'ятаю, дивилася мені просто в очі, ніби я чогось вартий"

"Люди хочуть бути щасливими, чи не так? Хіба ви протягом усього життя не чули цього? Я хочу бути щасливим, твердять усі. Гаразд, а хіба вони нещасливі? Хіба вони не рухаються, хіба не розважаються?"

"А книжки — це заряджена рушниця в помешканні сусіда. Спалити її! Розрядити рушницю! Зруйнувати людський розум!"

"Ми всі повинні бути однакові. Не вільні й різні від народження, як сказано в конституції, а просто однакові. Кожен схожий на кожного, мов дві краплі води, і тоді всі будуть щасливі, бо не буде велетів, перед якими треба схилятися у шанобі, на яких треба рівнятись. Отак!"

"Людині притаманна неприязнь до всього незвичайного"

“— Дати тобі спокій! Все це дуже добре. Але як я можу дати спокій собі? Ні, не можна давати собі спокою. Треба, щоб ми непокоїлися, хоч іноді"

"Монтег глянув на карти, що тримав у руці:
— Я... Я задумався. Згадав пожежу на минулому тижні й того чоловіка, чию бібліотеку ми спалили. Що з ним сталося?
— Він волав, як несамовитий, і його відвезли до божевільні.
— Але ж він не божевільний!
— Кожен, хто вважає, що можна обдурити уряд і нас, божевільний"

" — А найбільше, — вела дівчина далі, — я люблю спостерігати за людьми. Буває, цілісінький день їжджу а метро, дивлюся на них, прислухаюся до їхніх розмов... І знаєте що?
— Що?
— Люди ні про що не говорять"

"Люди колись мали почуття відповідальності, каже дядько"