Рецензия на книгу

• 

  dolli_k19 августа 2018 г.

  Може здатися, ніби людина є частиною чогось не надто гідного, на перший погляд, але не берися судити, доки ти не з'ясуєш усіх її мотивів. Людина може кипіти всередині, але вона знає, що лагідність іноді дієвіша за прояви люті. Людина може проклинати своїх ворогів, але мудріше їх знати.

  Я 2 роки все збиралася прочитати цю книгу. У 2016 я прочитала першу частину — "Вбити пересмішника" (рецензия), і одразу хотіла взятися за цю. Але постійно знаходилися інші історії, і вічно не вистачало часу. Тепер нарешті я його знайшла!

  Ця історія сподобалася мені трохи менше за першу. У "Вбити пересмішника" Джин Луїза Фінч була 10-річною дівчинкою, яка сприймала світ надзвичайно безпосередньо. Історія здавалася більш щирою. Тут Джин Луїза постає дорослою жінкою, яка все ще не дуже добре знає, чого хоче від життя. Вона зустрічається з хлопцем — милим та гарним, але не хоче виходити за нього заміж (хоча він і пропонує). Дівчина не може повністю розібратися в собі, не завжди розуміє, що робить або говорить (іноді аж занадто експресивно).

  У книзі є головна проблема, яка штовхає історію вперед. Справа в тому, що дівчина все ще сприймає тата як ідеальну людину, яка повинна вчиняти лише так, як, на її думку, правильно. І тут дівчина стикається з тим, що тато робить щось лихе. Джин Луїза розчаровується, і повертає батька з небесного престолу в коло звичайних людей, які можуть припускатися помилок. Усі діти колись повинні через це пройти та зрозуміти, що батьки не всесильні та не ідеальні.

  У цій частині немає сюжету як такого. Багато думок, емоцій та діалогів. Та читати все одно доволі цікаво. Хоча й було іноді трохи важко через те, що я не надто добре знаю історію Америки.

  8

  794