Рецензия на книгу

• 

  ami00

  14 апреля 2018

  Дотошність у деталях

  Брехня біла, чорна, мільйон облуд мільйон разів щодня, деінде. Усі ми щось приховуємо від інших.
  Визнання цієї істини спантеличує.
  

  Це не художня література…Написано, як для криміналістів, психологів, поліцейських, соціологів – не для звичайного, пересічного громадянина.
  Ось така думка в мене була сторінок 120 перших… Потім виникло бажання закинути цю книгу подалі і не дочитувати (чи лишень останні 8 сторінок), але таки чи сюжет чи розвиток подій – таки примусили мене дочитати від початку до кінця.

  
  У будь-якому разі я б збрехала, якби сказала, що не бачила до чого йдеться. Жінки це відчувають. Можливо, чоловіки також, але в цьому я не впевнена. Ми вловлюємо ту зміну, яка відбувається, коли чоловік раптом вирішив нас відтрахати.
  

  Кажу відразу - легко не буде. З кожною сторінкою наростатиме нестримне бажання зрозуміти фінал.

  
  Проблема полягала в одному – єдиному: він – чоловік, вона – жінка, так, дуже юна, проте жінка. Коли існує такий потужний зв'язок, він прямує до якоїсь кульмінації. Для чоловіка й жінки кульмінація – це секс. Не інколи. Не «можливо». Завжди.
  

  І що найцікавіше, в мене спочатку була версія 1, що злочин зробив батько (ну, чомусь я так собі вирішила, що було б зовсім неочікувано), потім вже після 180 сторінки – була 2 Геніальна версія, що це зібралися підлітки і «накачавшись» наркотиками не розуміли, що творять… Ну, така фантазія…
  Все виявилося не так однозначно. І ніби, Банально і водночас не зовсім.
  Напряжно було читати, як лялькар - психолог змушує робити всіх все, як йому заманеться. Типу, розкладати пасьянс, під своїм ракурсом.
  А от кінець, ну на це вже я сподівалася. Проте ж не настільки.

  
  Лише нікчемні людці не здатні захистити власних дітей.
  

  От чому і дочитала до кінця, бо на обкладинці червоними літерами карколомно значилося « НАЙКРАЩИЙ ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРИЛЕР 2017 РОКУ». Не велася раніше на такі трюки, але цього разу заманулося зрозуміти, чому ж він таки найкращий! :)

  
  Смерть батьків змусила мою дружину рано усвідомити: люди, яких ми любимо, помирають. Просто неймовірно, як часто всі ми про це забуваємо. Можливо життя стало б нестерпним, якби ми пам’ятали.
  

  П.С. Якось занадто було «по-американському», з цією біготнею до психолога. :(
  П.П.С. Книга називається «Всього не забудеш», але насправді після прочитання хочеться якнайшвидше її просто ЗАБУТИ. ВИЧЕРКНУТИ.
  І посміхнутися промінчику сонечка, що зазирає у вікно! :)

  3 понравилось

  0

  1K