Рецензия на книгу

• 

  Plonochka

  29 марта 2018

  Новела "Прогулянка" демонструє читачам довколишню дійсність такою, якою її сприймав сам автор. Усі помічені ним деталі та настрої мусять бути зауважені і читачем, а все, що проймає і хвилює першого, має викликати рефлексію і в другого.
  Просто прогулюючись однією вуличкою впродовж дня, Роберт Вальзер творить з цієї прогулянки цілу історію. Маршрут начебто наперед спланований. Та героями в ній стають так само і випадкові перехожі. І хоч не всі вони однаково привітні до Пішохода, та він привітний до всіх: "Я міг би обуритись, але краще лишатимусь лагідним і все по-шляхетному витерплю".
  Як на мене, найкраще ідею книжки передає ось цей абзац:
  "Багато я дав би, навіть свою ліву руку чи ліву ногу, за те, щоб цією жертвою відновити на світі старе добре відчуття честі, задоволення старою доброю достатністю, повернути суспільству і країні оті порядність і скромність, які, на превеликий жаль усіх позитивно налаштованих людей, було безперечно втрачено. До дідька з нікчемним прагненням здаватися чимось більшим, ніж ти є. Це справжня катастрофа, від якої землею ширяться війни, смерть, нужда, ненависть, біль і яка на всьому, що існує, насаджує прокляту маску люті й підлості. Тому я й хочу, щоб жоден ремісник не робив із себе месьє, а жодна проста жіночка — мадам. Але нині все хоче блищати, миготіти, бути новим, гарним і модним, бути месьє, бути мадам — жах і тільки. Хоч, може, з часом воно все так само зміниться. Я дуже на це сподіваюся".
  І я також сподіваюся на це.

  9 понравилось

  862