Рецензия на книгу

• 

  bezkonechno

  1 марта 2011

  Спойлеры
  Таке добре оповідання, навіть сама атмосфера навіює тепло... Маленька Харитя дуже хоче допомогти своїй мамі, яка захворіла саме в жнива. Восьмирічна дівчинка робить непосильну для свого віку роботу: готує вечерю, кормить слабу матір і... йде на поле, жати, щоби не залишитись без хліба... В цій малесенький дівчинці стільки дитячої щирості, любові до батьків, бажання допомагати, що, не дивлячись на присутність хвороби матері і тяжких описів її стану, я читала і усміхалася. Чомусь вірила, що все в цього янголятка буде добре... Так і сталося... Дівчинка дуже просила Бога, щоби допоміг їм у скрутній ситуації: дав здоров'я мамі, а самій дитині дав сили жати на полі... І Бог допоміг, мама видужала, а дві жінки, які стрілися нажаханій дитині по дорозі додому, не дозволили полю пропасти, а маленькій сім'ї залишитись голодними... І на сам кінець дівчнка захопливо каже мамі: "Я ж казала, все в нас буде добре і Господь не окине нас!"
  А як майстерно описує Коцюбинський оту українську природу: лани, поля, квіти, шелест трав... Здається ніби ти сам знаходишся серед тої краси, і навіть чуєш запах трав, квіточок, спів пташок вдалині...
  Та, мабуть, краще мене про свої враження сказав Панас Мирний, прочитавши "Харитю": " «У такій невеличкій приповісті та так багато сказано! Чистою, як кринична вода, народною мовою: яскравим, як сонячний промінь, малюнком, невеличкими домірними нарисами, що розгортують перед очима велику - безмірно велику - картину людського горя, краси світової, виявляють безодню глибину думок, таємні поривання душі, забої невеличкого серця!.."
  Якщо ви хочете відчути цілющу силу щирого, безпосереднього, дитячого добра - прочитайте "Харитю" :)

  13 понравилось

  2

  888