Рецензия на книгу

• 

  AnnaTokar10 февраля 2018 г.

  читала і плакала. Зараз згадую, пишу і також стоїть ком в горлі. Книга морально дуже важка і якщо ви хочете з нею відпочити, то не читайте її поки що, а відкладіть до часів, коли вам захочеться посумувати і подумати на серйозними речами.
  .
  Том наглядач маяка. Його дружина Ізабель мешкає разом з ним. Вони любляча сімейна пара, але для повного щастя їм не вистачає дитини. І от одного дня до берега прибиває човен з мертвим чоловіком і ... живою дитинкою. Том та Ізабель, після довгих роздумів залишають дитину собі і виховують Люсі, як свою. .
  Але з моєї, материнської точки зору, я вже в той рас рлзумію, що у дитини ж десь може бути мама і як вона тепер житиме без своєї крихітки. .
  Так і виходить. У дитини є біологічна мати Ханна, яка всі ці роки шукає свою Грейс, любить її, не полишає надій знайти і не вірить в її смерть.
  .
  Отут от серце починає розриватись навпіл і ти вже не розумієш хто правий, хто ні. Дві сім'ї, одна з яких втратить свою дитину і життя на цьому закінчиться. Не хотіла б я бути на місці судді і вирішувати з ким же повинна залишитись Люсі-Грейс. Адже закони є закони, а серцем відчувати ніхто не може заборонити.
  .
  "Щоб мати якесь майбутнє, украй потрібно відмовитись від сподівань коли-небуть змінити своє минуле"

  1

  99