Рецензия на книгу

• 

  Аноним9 февраля 2018 г.

  Ти ніколи не зрозумієш іншу людину... Поки ти не влізеш у її шкуру і не побудеш у ній.

  Роман американської письменниці описує події містечка Мейкомба устами шестирічної дівчинки Джин-Луїзи (Скаут). Вона живе зі своїм старшим братом Джемі і батьком-вдівцем Аттікусом Фінчем (діти називають його по імені).
  З перших же сторінок ми знайомимось з містом очима дитини, відчуваємо й переживаємо усі їхні дитячі страхи, назирці за ними прямуємо вночі до Примари-Артура. Та крім таких буденних, хай часом і пустотливих ситуацій, ми спостерігаємо
  

  • за життям і звичками маленького південного містечка, де двері не замикають і кожен знає одне одного,
  • за зубожінням фермерів, які не маючи грошей, розраховуються хмизом/горіхами/ріпою за послуги і не мають можливості дати обід дитині до школи,
  • ставлення до темношкірих робітників як до людей другого сорту,
  • як діти, поки життя не навчило їх черствості, слухаючись своїх інстинктів, плачуть, коли бачать несправедливість.

  
  Батько навчає своїх дітей повазі й стриманності, жити по совісті. День за днем він навчає своїми діями, своїм життям дітей бути справжніми людьми.

  Добра, захоплююча і мудра історія, яка не залишить нікого байдужим!

  2

  130