Рецензия на книгу
Вся жизнь впереди
Эмиль Ажар
Plonochka24 января 2018 г.А судді хто?
Кілька моїх друзів читали цю книгу переді мною, і їм вона відверто "не зайшла". На моє здивування, рейтинг книжки за відгуками теж не надто високий. Значить, розповідь малого Момо про своє життя під опікою старої повії Мадам Рози у її імпровізованому притулку для дітей тих, хто "гарує дупою", багатьом видається неприємною.
Дійсно, приємного тут мало... Але мені, наприклад, серце краялось від співчуття до цієї дитини, стільки всього довелось пережити їй за свій малий вік. Та й попереду, судячи з усього, хлопця не чекає нічого хорошого. Але ж хіба він у цьому винен? Мохамед народжений у бруді цього світу, у ньому він прожив перші 14 років свого нікчемного життя, і коли зрештою йому трапляється віддалена, дуже примарна нагода вибитися з цього пекла до інших людей, все, що він може сказати - це "я не їхнього пера птах"; сказати усвідомлено і серйозно, тобто прийняти рішення жити й далі своїм життям. Особливість цього хлопчика в тому, що він в душі справжній флософ, мультикультурний і мультирелігійний. А ще він відданий і вдячний, хоча за таке життя, здавалося б, дякувати не належить...
Багато гострих та незручних питань порушено в цій книжці - політичних, гендерних, культурних, етнічних, расових, релігійних... А з вуст дитини, яка вважає себе арабом-мусульманином, вихованої єврейкою у нетрях поблизу Парижу, всі відповіді на них звучать просто, зрозуміло і невимушено. Адже всі народи мають право на самовизначення, навіть коли народ - це лише одна людина, і Момо дуже добре це усвідомив.
5311