Рецензия на книгу

• 

  Innochka_in_love_phylolog

  22 января 2018

  Книга про справжнє кохання і про те, скільки життя в твоїх днях...

  Я таки напишу відгук на книгу. Останній раз переживала такі почуття, коли читала роман Світлани Талан «Коли ти поруч» про дівчину-розумничку Даринку, яка і вдома-слухняна донька та онучка, і на роботі –один із найкращих працівників, не побоялась, не розгубилась та надала першу медичну допомогу постраждалим в аварії. І поплатилась –отримала страшну хворобу –ВІЛ, а разом з нею ще й повну самотність, бо абсолютно всі, хто колись так любили дівчину, відвернулись від неї, включно з батьками. Фінал твору передбачений –дівчина гине, але великим подарунком долі для неї є справжнє, щире кохання. Добре, що у такому жорстокому світі знайшлась людина, яка повірила їй, покохала щиро та не дала її серцю очерствіти.
  Така сама історія з Віллом Трейнором з роману Джоджо Мойес "До зустрічі з тобою", який отримав травму через дорожню катастрофу. Мені так само, як і при прочитанні роману Світлани Талан, було важко дочитувати книгу. Я розуміла, що все йде до того, що він таки загине. Особливо після згадки про футболіста, який теж отримав травму і теж скористався послугами швейцарської клініки. І тим більш мені було шкода шкода, що такий хлопець, яких ще пошукати треба, має померти, втратив віру у життя. Може, я справді таки трохи закохалась у Вілла. Вілл –сильна особистість, не терпить будь-яких співчувань у свій бік. Це він має опікуватись, а не ним. Він хоче, щоб до нього ставились, як до рівного, прагне, щоб до нього дослухались. Це надзвичайно активна людина, глибоко обізнана, ерудована у різних сферах. До аварії він мав багато друзів, його всі поважали, був популярним серед дівчат. І в один момент його життя, щоденне його оточення обмежується батьками (тато уже давно живе з коханкою), сестрою, медбратом та доглядальницею Луїзою. У якійсь мірі я розумію Вілла, розумію, чому він захотів покінчити з таким пасивним життям, коли всі довкола нього бігають, коли він навіть самостійно не може виконати елементарних буденних справ, які звичайній людині даються з легкістю.
  І все таки я теж не змогла до кінця прийняти вибір Вілла. Але це було його рішення. Можна скільки завгодно битися об стінку головою, плакати, стояти на колінах, але якщо рішення прийняте, то вже нічого не зміниш. Можна казати, що Вілл –егоїст. На жаль, ми дуже часто оцінюючи вчинки іншого, керуємося перш за все своїми поглядами на життя та звичками, а не ставимо себе на його місце, намагаємося глянути на ситуацію «чужими» очима.
  Вілл у своєму останньому листі писав, що Луїза змінила його життя. І це справді так. Ці останні його дні були сповнені радістю, друзями в особі Лу та Натана, приємними спогадами. Але ж і Вілл змінив дівчину, а також змусив задуматися усіх читачів над своїм життям. Я впевнена: більшість людей живе саме за принципом Лу: робота-дім-можливо, відпочинок. Вілл показав Лу, як важливо не закриватися перед усім світом, не засиджуватися у провінційному містечку, пізнавати щось нове, не бути на схожою на інших. Спочатку подивись, потім висловлюй свої думки. І звісно не боятися кинути виклик світу. Життя ж воно насправді таке коротке. Книжка дуже влучно підтверджує істину, що не важливо скільки днів у твоєму житті, а важливо скільки життя у днях.
  Ще одне болюче, дискусійне питання –евтаназія. Колись писала переказ на цю тему. І уже тоді до кінця не могла знайти відповіді остаточної на питання. Начебто і правильно –людина, яка терпить неймовірні страждання через хворобу і не відчуває в собі сили продовжувати жити далі, має право на те, щоб раз і назавжди припинити ці муки. А найстрашніше –це те, що така людина може бути тягарем для своїх рідних. І, мабуть, саме цей факт жахає більш за все. Вілл, від природи мужній, сильний, не міг змиритися з думкою, що він тепер слабкий, як дитина, що жінка по природі своїй вибере сильнішого, щоб убезпечити своїх майбутніх дітей. Але, з іншого боку, скільки існує ще «проти» евтаназії. Існує ж мораль, заповіді, які говорять: «Не вбий». По суті це вбивство умисне. Світ ще довго не погодиться на цю практику. Надто великий був резонанс уже в цій ситуації, описаній в книзі, справа набрала рівня всезагального. Ми ніколи не зможемо до кінця зрозуміти Вілла. У нас самих живе інстинкт самозбереження, жити попри все. Для того щоб зрозуміти Вілла –є тільки один вихід. Але нехай ніхто не спробує його на собі.
  Дуже шкода було Каміллу Трейнор, бо вона втратила сина і чоловіка. Добре, що хоча б одна дитина залишилася живою. Патрик не викликає жодних позитивних емоцій. Хоча його теж можна зрозуміти. Вілл все-таки чоловік, а Луїза проводила з ним дуже багато часу. Закономірно, що Патрик ревнує. Але останній його вчинок просто огидний.
  «До зустрічі з тобою» -це більше, ніж любовний роман, як до речі і «Коли ти поруч». Це нагадування людям про те, що життя коротке, про те, що треба прожити якнайкраще, все спробувати. Зробити ці білі прямокутнички в календарі яскравими, різнобарвними. Те, що зробила Лу для Вілла як і він для неї –справді заслуговує пошани. Хоча кохання тут теж грає велику роль. Дуже запам’яталась фраза, яку прочитала Луїза, коли спілкувалась в Інтернеті з такими ж, які і Вілл: «Мене врятувало кохання». Це справжнє кохання –Вілл відпустив Луїзу, бо хотів бачити її щасливою, вільною, радісною, а не змушеною повік сидіти коло нещасного квадриплегіка.
  Окремо ще хочу сказати про переклад книги українською. У деяких випадках доволі недоречним був переклад запозичених слів (нарадила, зливальниця). Їх було більше, але, на жаль, усіх не пригадаю.
  Знаю, що є продовження і обов’язково хочу прочитати ще й другу книгу. Сподіваюсь хоч вона закінчиться хепі-ендом. Хоча той фінал, який ми спостерігаємо у «До зустрічі з тобою» є реальним, не романтизованим та ідеалізованим, як колись у радянській стрічці «Не могу сказать прощай».

  1 понравилось

  0

  196

Комментарии 0

Ваш комментарий

Войти, чтобы оставить комментарий.

Комментариев пока нет,
ваш может стать первым