Рецензия на книгу

• 

  OwlDi14 января 2018 г.

  Пишу тільки-но прочитавши(це як виправдовування моїй сентиментальності)книга викликала просто несподівану бурю емоцій . Чому несподівану? А тому, що я, не чувши жодних спойлерів сюжету, прирівнянь Марічки й Івася до Ромео і Джульетти, почала читати, очікуючи одноманітних сцен українського життя за 19 століття. Та не так сталося, як гадалося. Не буду розпинатися про враження від багатих описів славнозвізних Карпат, так як вже сказано й писано про це й так немало. Скажу тільки, що починаючи від ,,Недаремно Іван поспішав з полонини: він не застав Марічки..." й аж до ,,Під вікнами сумно ридали трембіти" очі в мене були просто на мокрому місці. Напочатку, захлинаючись сльозами, я ототожнювала Коцюбинського з ненайкращими словами зневаги, досади, нерозуміння такого ставлення автора до кохання його героїв і теде..Але в кінці на моїх щоках мирно струїлися сльози подяки, так так саме подяки, розчулення й навіть в якійсь мірі щастя, що Івась, не знайшовши тут якогось розуміння, щастя, долі, знайде їх там , зустрінувшись з Марічкою. Якби я тільки мала б змогу поговорити, написати листа Михайлу Коцюбинському або просто одним поглядом виразити все, що я думаю, то я щиро подякувала б йому за уроки, яким він нас навчає поміж рядками...
  що треба цінити те, що в тебе є;
  якщо відчуваєш, що це твоє, то роби це, мрій про це, слідуй і навіть живи цим, що б там не було, щоб не казали(я про любов героїв , не дивлячись на ворожість сімей) і які б там перепони не були, вони не є перепонами, якщо ти їх не маєш за перепони... якось так, може я не вмію правильно сказати, описати, мовити.. та зараз мені здається, що в природі просто немає слів, які б могли відбразити всі мої емоції, відчуття стосовно книги. Дуже вибачаюся за можливу нісенітницю,що я тут наклацала, але це свіжесенькі емоції, перенесені на екран ноутбука вночі)Якщо ви ще не прочитали цю книгу, то прочитайте, хоча б зараз, а чому б ні, киньте собі виклик, адже книга варта цього))

  7

  2,2K