Рецензия на книгу

• 

  matviyho29 ноября 2017 г.

  З вас насміхалися в школі?

  В мене траплялося. В основному через мій зовнішній вигляд. В першому класі в мене був "хлопчачий" спортивний костюм, з Майклом Джорданом на всю кофту. У мами не було часу і сил розбиратися у дитячих трендах, що дешевше і тепліше було, те й купували. Весь клас дражнив мене, що то мій "женіх" на кофті. У другому класі довго сміялися з мого оранжевого берета з помпоном. У четвертому – що я досі ходжу в шерстяних колготах. У старшій школі трохи всі заспокоїлись, хоча теж бувало всяке. Коли я приносила до школи термос з чаєм чи бульйоном і сідала поїсти на задніх партах (їдальні у нас тоді не було, а в мене були проблеми зі здоров'ям), хлопці насміхалися, що я зараз ще може борщ і пампушки дістану. Постійно штовхали, вибивали з рук їжу і одного дня той термос таки розбили. У старших класах я таки навчилася давати здачі і одного хлопця навіть натовкла носом об диван у когось на Дні народження після того, як він намагався задерти мені спідницю.

  Думаю, у кожного було щось таке. Болюча і вічна тема. Діти неслухняні. Діти жорстокі. Діти не люблять співчувати тим, хто не схожий на них. Діти ділять усіх на героїв і на невдах.

  Книжка Р. Дж. Паласіо якраз на цю тему. Може в дечому трохи нереалістична, зате позитивна. Дає надію. І що головне – у ній порушується не лише проблема дитячої винятковості та жорстокості. А й стосунки між батьками й дітьми, між друзями, братами та сестрами, вчителями й учнями. Особливо раджу читати батькам школярів.

  3

  73