Рецензия на книгу

• 

  Pani_Olenko25 октября 2017 г.

  Серпентарій на вигулі

  Спершу про хороше: сюжет класний. Семеро людей без пам’яті, у лісі, в умовах штучно побудованої ієрархії проявляють свою справжню суть. Питання: хто вони, хто позбавив їх пам’яті і головне - навіщо? Інтрига "хто ж тут головний негідник" тримала досить довго, не даючи втратити пильність. В принципі, тема, яку можна було б розкрутити на роман, але я вдячна автору, що він цього не зробив, твір вийшов завершений і не відпускав до самого кінця, а найголовніше, відповідь на всі три питання була дана.

  Писати поганого про книгу не дуже хочеться, але треба.
  Перше - це мова на початку повісті. "Симфонія тілесної краси", "химерні візерунки на дівочій оксамитовій шкірі", чорно-зелені грати смерек, що "римуються" із гратами на вікнах... Якось надто "усю-сю". І все це різко контрастує із закінченням книги. О, ці останні 10 сторінок, в які вкладено всі відповіді! До мови претензій немає, от тільки післясмак... Таке враження, що автор початок писав довго і виважено, підбираючи слова, епітети, описи, до середини книги нарешті розписався, а от до кінця вже втомився від свого дітища і поспішив його згорнути якнайшвидше, та ще й так, що в поспіху забувся, хто у нього господиня маєтку. Ну то таке. Ще трошки про логіку.

  Наприклад, навіщо Лікарю втретє повторювати експеримент Мілґрема? Яка від того практична наукова користь? При цьому для експерименту він бере не добровольців, а втягується в кримінальну авантюру із купою свідків. Адвокат головного героя заявляє, що якби його особисто не зацікавила ця історія, то він би не взявся за неї, беручи до уваги "хто ці людини і які в них важелі впливу". Але ж всі ці "людини" такі ж самі постраждалі, як і Іван. І з ким же він зібрався судитися? А поведінка Слідчого після того, як ГГ закутали в гамівну сорочку? Питання, які він ставив? Дякувати Всесвіту, все було не так погано, щоб відразу здогадатися, що "вбивця садівник", але те, що Слідчий не той, за кого себе видає, думка виникла.

  Достовірність опису стану та реакцій людей, що втратили автобіографічну пам'ять не мені оцінювати, оскільки я такого досвіду не маю, і сподіваюсь не мати. Буду вірити, що пан Сергій достатньо вивчив це питання, щоб його не лінчували психіатри, неврологи та інші представники психіатричної братії.

  Висновок: Не зважаючи на недоліки, книга варта уваги і без вагань дам їй нейтральну оцінку. Для одноразового читання дуже навіть підійде, але перечитувати довгенько не захочеться.

  4

  544