Рецензия на книгу

• 

  matviyho11 октября 2017 г.

  Вперше книгу я вибрала за красиву обкладинку. Ні, мені завжди важливо, щоб обкладинка була стильна, продумана і яскрава, але я ще й звертаю увагу на автора, назву і обов'язково читаю анотацію, якщо не чула про неї раніше. А тут я побачила обкладинку, і все: вона буде моєю. [та я просто книжковий Казанова, блін]

  Десь у стосі непрочитаного лежить "Колиска для кішки" Курта Воннегута, і я дуже сподіваюся, що її читатиму веселіше, ніж цю.

  Що таке Ґалапаґос? Осторови поблизу західного узбережжя Південної Америки. "Ґалапаґос" же – це нудні, дещо саркастичні, цинічні роздуми привида, якому нічого більше робити, крім як тинятися постапокаліптичним світом і спостерігати за останнім клаптиком людської цивілізації, що вижила, а тепер повільно деградує.

  Дуже важко читалося, хоча книга начебто так зручно поділена на коротенькі розділи, а розділи на чітко виокремлені абзаци. Але все це ніяк не хоче в'язатися у щось цільне. Десь посередині зрозуміла, в чому проблема: немає діалогів. Ну як, є три чи чотири на всю книжку. Як же ми звикли до діалогів. У них вся динаміка тексту. Пам'ятаєте, як у школі треба було вчити напам'ять описи чи пейзажну лірику? Це була катастрофа. Бо там НЕМАЄ ДІАЛОГІВ. А як у фільмі змінюються красиві кадри, минає три хвилини, п'ять, з'являються люди, минає ще три хвилини і вас вже починає тіпати: "що за клятий артхаус"? Ви вже збираєтеся розчаруватися в усьому фільмі, аж тут О, НАРЕШТІ хтось заговорив з кимось. Що ж, думаю, ви зрозуміли.

  В чомусь книжка хороша, справді. В оцих "шматочках сенсу", які так важко сприймалися, теж є свій шарм. Багато оригінальних думок – дотепних, філософських. Я від душі посміялася над деякими фразочками. "Все одно Дев'ятої симфонії він би не написав". Так, комусь може й сподобається. А ж поставлю на поличку і радітиму красивій обкладинці.

  1

  815